Коли король-воїн Річард Левове Серце повернувся до Англії, то виявив численні зловживання свого брата. Принц Джон, побоюючись гніву короля, вирішив сховатися від нього за мурами Ноттінґемського замку. Там він почав шукати прибічників і готуватися до походу проти законного монарха.
Річард же, дізнавшись про братову зраду, провів у Лондоні всього кілька днів, а тоді в супроводі нечисленного загону рішуче рушив на бунтівника. Узятий в облогу замок за три дні здався на ласку переможця, але принц Джон зумів утекти.
Б’ючись пліч-о-пліч зі своїми воїнами, король Річард зауважив, що в розпалі штурму на допомогу йому приспів загін міцних лучників-йоменів — саме завдяки їм перемогу було здобуто порівняно легко. Після битви король розташувався в замку на відпочинок і серед інших справ спробував хоч що-небудь довідатися про цих майстерних лучників. У покої Річарда саме був шериф Ноттінґема — той, з якого одного разу покепкував Робін Гуд, змусивши заплатити за прогулянку лісом триста золотих. Король звернувся до нього.
— Це розбійники, котрі гніздяться в Шервудському лісі, — зі злістю відповів шериф. — Їхній отаман — пропащий негідник: він утримує свою зграю, грабуючи торговців і служителів церкви. Він винищує оленів, що належать вашій величності, а іноді перехоплює королівських гінців. Його ім’я — Робін Гуд!
З ними був і Елберт Ліндсей, котрий, як і раніше, служив брамником у замку. Забувши про своє низьке становище, він виступив наперед і обурено вигукнув:
— Володарю, Робін Гуд — чесний сакс, якого несправедливо засуджено на вигнання. І якщо декого він позбавляє зайвого тягаря в кишенях, то натомість не відмовляє в допомозі бідарям. В обох графствах люди люблять його і шанують як заступника!
— Виходить, ти з ним знайомий? — різко спитав король.
Елберт опустив очі додолу, затнувся і промовив:
— Так, Ваша величносте... але бачилися ми з ним давно. Я лише передав те, що кажуть про Робіна Гуда люди, яким він не дає померти з голоду…
— Сміливіше, брамнику! — Річард скривив рота в посмішці. — Не личить зрікатися того, кому віриш. Я й сам був би не проти побачити цього вигнанця, щоби ніхто не наважився сказати, ніби Річард Англійський виявився невдячним до людини, хай і стоїть вона поза законом. Завтра зранку доведеться вирушити до Шервудського лісу!
Король дотримав слова: наступного дня, прихопивши з собою кількох лицарів і шерифа за провідника, він уздовж і впоперек обшукав усі лісові стежки, видолинки і галяви. Та ба, усе марно — Робін Гуд ніби крізь землю провалився. Довелося повертатися в замок ні з чим.
Дорогою їм трапився королівський лісничий, який повідав королю, що славетний розбійник, виявивши в лісі озброєних вершників, зазвичай уникає зустрічей із ними, оскільки береже своїх людей. Інша річ — служителі церкви, і чим вищий їхній сан, тим краще.
— Якщо Ваша величність бажає познайомитися з Робіном Гудом, краще перебратися за ченця і так само вбрати кількох лицарів, — порадив лісничий. — Присягаюся святим Дунстаном, це цілком безпечно. Зі святими отцями його люди люб’язні: запрошують до бенкетного столу, а потім звільняють їхні гаманці без жодного примусу.
— Я неодмінно скористаюся твоєю порадою, — відповів, сміючись, Річард. — Не дуже мені подобається чернече вбрання, та, вочевидь, доведеться приміряти і його.
Не бажаючи відкладати знайомство, вже наступного ранку король перебрався в чернечий одяг і вдягнув монастирськими прислужниками кількох лицарів. Крім того, він звелів нав’ючити поклажею трьох коней — та й так, щоби здавалося, ніби в тюках монастирське золото. Лісничий зголосився супроводжувати вдаваних святенників.
Не проїхали вони й трьох миль, як провідник обернувся до своїх супутників і стиха промовив:
— Нам пощастило, Ваша величносте: погляньте он туди, на простору галяву. Під дубом стоять троє — це сам Робін Гуд, Маленький Джон і Вільям Ґемвел, ватажки всієї лісової зграї!
— От і чудово! — кивнув король і негайно почав розвертати коня, немов злякавшись розбійників.
Та вже за мить Робін тримав його коня за вуздечку, а Джон і Вільям заступили вершникам дорогу.
— Перепрошую, Ваша святосте, чи не бажаєте ви і ваша компанія ненадовго затриматися?
— Зухвалий гріховоднику! — приховуючи посмішку, вигукнув Річард. — Та хто ти такий, щоби затримувати в дорозі слугу церкви?
— Я простий чоловік, — відповів Робін Гуд, — і разом зі своїми братами живу з полювання та щедрості проїжджих.