Сер Річард шанобливо схилився до руки володаря і скромно відступив, змішавшись із натовпом, який вітав нову королівську милість. Король негайно дав знак продовжувати шлях.
— Ну, хоробрий лучнику, — промовив він, обертаючись до Робіна, — чи є в тебе ще якісь бажання?
Робін Гуд лише мовчки вклонився, і Річард вигукнув із усмішкою:
— Твої люди чудово готують дичину, ми з великим апетитом перекусили на свіжому повітрі…
— Я радий, хоча дичина ця, щиро кажучи, належала Вашій величності…
— А тепер клич своїх лісовиків до мене на гостину!
Володар повернув коня до замку, і ще довго, аж до брами старовинної фортеці, короля-лицаря і лицарського розбійника супроводжували захоплені вигуки жителів Ноттінґема…
Незабаром після цієї щасливої події Робін зібрав поплічників ув одному з дворів замку й оголосив про несподівані зміни у своїй долі. Новина потішила лісових стрільців: вони так любили й шанували Робіна Гуда, що в один голос дали згоду відмовитися від колишнього життя і піти на службу до того, хто відтепер ставав графом Гантінґдоном.
— Сакси, — додав Робін, — наша доля починає змінюватися на краще, але тривожні передчуття не полишають мене… Коли ви вирішили зостатися зі мною, кожен із вас мусить заприсягтися ніколи й нікому не відкривати місця, де розташована наша лісова схованка. Вона ще стане нам у пригоді, коли знову нагряне біда…
Тридцятого березня 1194 року, напередодні свого від’їзду з Ноттінґема, король Річард радив раду в замку, де серед інших важливих рішень були підтверджені права Робіна Гуда. Володар висловив наполегливе бажання повернути йому землі, що досі були в руках абата Рамсея, і його радники твердо пообіцяли добитися судового рішення, яке гідно відшкодувало б усі нещастя, стійко перенесені вигнанцем.
Урочиста коронація Річарда Англійського, що відбулася у Вінчестері незабаром після його повернення до Лондона, так зацікавила всіх, що про долю графа Гантінґдона, чиї права король визнав, але не проголосив публічно, ніхто й не згадав. Щойно скінчилися врочистості, володар вирушив на континент з’ясовувати стосунки з французами і, поклавшись на своїх радників, доручив їм справу Робіна Гуда.
Абат Рамсей, який володів спадщиною Гантінґдонів, використав увесь свій вплив і вжив усіх можливих засобів, щоби відстрочити виконання королівського указу щодо передачі графства справжньому спадкоємцеві. Але він і знаку не подавав, що має намір опиратися волі Річарда. Обережний і підступний, абат, роздаючи багаті подарунки в Лондоні, домагався відстрочення за відстроченням, а тим часом широко користувався величезним статком, який незаконно привласнив.
Поки Річард воював у Нормандії, Робін з надією очікував тієї години, коли зможе вступити у володіння спадком свого батька. Та минув понад рік, і його терпець урвався — він надіслав запит Г’юбертові Волтеру, охоронцеві печатки і верховному судді королівства. Супліку було вручено адресатові, безпосередньо Волтер її не відхилив, але прохання прискорити рішення залишилося без відповіді, і Робін нарешті зрозумів, що за сили йому протистоять.
Водночас він усвідомлював, що з абатом Рамсеєм, котрий привласнив титули барона Бротона і графа Гантінґдона, без підтримки короля воювати марна річ, тому, попри все, вирішив терпляче чекати на повернення Річарда Англійського. Він виявився провидцем: йому та його соратникам нічого не лишалось, як знову повернутися до старої схованки в Шервудському лісі.
Чотири довгі роки минули в сумному очікуванні, і раптом немов грім серед ясного неба Англію вразила звістка про смерть Річарда Левове Серце, який сконав од арбалетної стріли під час облоги замку Шалю в Лімузені. Сходження на престол жорстокого і туполобого принца Джона супроводжувалося багатьма заколотами і кривавими подіями.
Саме в цей нещасливий час абат Рамсей, у супроводі численного почту, проїздив Шервудським лісом, прямуючи до Йорка. Його кортеж було зупинено Робіном Гудом та іншими лісовиками, сам абат потрапив у полон і за своє звільнення мусив заплатити чималий викуп.
Опинившись на волі, абат кинувся зі скаргою до короля, і Джон, який гостро потребував підтримки знаті та церкви, відправив до Ноттінґема загін під командуванням норманського лицаря Еґберта Ґрея, щоби назавжди покінчити з лісовими розбійниками.
Раптове прибуття до міста сотні вершників, закутих у сталь, насторожило ноттінґемців, і в ліс притьмом помчав гонець. Робін ні на мить не засумнівався, що це справа рук абата Рамсея, і почав готуватися до оборони. Серед іншого було вирішено підіслати до людей сера Ґрея одного з найспритніших стрільців, який, перебравшись за лісника, мав провести їх до Головного дуба, відомого як місце зустрічі лісовиків.