— Робін у небезпеці!
Змітаючи все на своєму шляху, він вдерся до ігумені, потім висадив плечем двері і прожогом метнувся в келію, де в калюжі крові лежав Робін. Ледь чутним голосом він промовив:
— Допоможи мені підвестися, Джоне... і подай лук… Одведи мене до вікна — я хочу померти там, де впаде моя остання стріла…
З останніх сил Робін натягнув тятиву, прицілився, і стріла, злетівши над верховіттям молодих дерев, упала далеко за монастирським муром.
— Скажи тільки слово, і ми тут каменя на камені не залишимо!
— Ні, Джоне, облиш їх. Нехай Господь вершить правосуддя... Віднеси мене до лісу... — лук випав із Робінових пальців, і Маленький Джон, підхопивши друга на руки, квапливо залишив абатство.
Стріла встромилася в землю недалеко від вузької стежки — на тому місці, розстеливши на густій траві плащі, лісові братчики поклали вмирущого.
— Джоне, поклич людей, — прошепотів Робін, — хочу попрощатися з нашими вірними сміливцями…
Чутка про те, що сталося, миттєво облетіла околиці. До монастиря, не шкодуючи коней, примчали Вільям Ґемвел із братами і Мач. Маленький Джон тричі просурмив у ріжок, кваплячи інших лісовиків. А тим часом на змученому обличчі Робіна Гуда згасали останні барви, лише на його вустах досі лежала тінь усмішки.
— Прощавайте, браття, прощавайте, хоробрі сакси! — голос отамана ненадовго зміцнів. — Я любив вас, як любили вас і ті, кого ви захистили, втішили, зігріли й нагодували… Помоліться іноді за бідного вигнанця. І не побивайтеся за мною! Джоне, вірний друже, пробач, що я тебе залишаю, і востаннє дай мені руку… Я йду до моєї Меріон!..
Запала глибока тиша, і в ній прогримів могутній голос Маленького Джона:
— На коліна! Шляхетний і великодушний Робін Гуд помер…
Усе своє добро лісовики розділили порівну. Ні в кого не стало відваги залишитися в Шервудському лісі без Робіна Гуда. Одні оселилися в Ноттінґемі, інші перебралися до сусіднього графства. Вільям Ґемвел разом із братами вступив у володіння маєтком, що залишився після смерті їхніх батька і матері. Брат Тук повернувся до своєї обителі, а Елберт Ліндсей став головним конюшим Ноттінґемського замку.
Нічого не змінилося в житті сера Річарда Рівнинного і лицаря Аллана Клера — обидва щасливо доживали віку в своїх родинах.
Робіна поховали під Головним дубом поряд із Меріон; у могилу разом із ним поклали його вірний лук і сагайдак, повний стріл. Так скінчилося життя людини, що залишила по собі незгладимий слід в історії Англії.
Вклейка
Другу Ґілбертову стрілу було зупинено на льоту стрілою, яку невидимий супротивник випустив зі свого лука: вона під прямим кутом улучила в Ґілбертову, й обидві впали на землю.
Ватажок бандитів повалився на підлогу.
Фіц-Олвін віддав наказ щодо юнака: «Цього — в підземелля! Не давати ні краплі води, ні шматка хліба, доки не одумається».
Меріон ледве стримувала страх.
Уклякла на колінах Крістабель щиро молилася перед святим розп’яттям.
«Стій!» — гукнув Робін, побачивши в сідлі хлопчину-підлітка.
Робін чув кожне слово, тож обережно визирнув, щоби розгледіти, кого схопили замість нього баронові охоронці.
Юнак вихопив із руки Лембика смолоскип, тицьнув ним просто йому в обличчя і щосили штовхнув охоронця.
«Не можна баритися: до нас наближається якийсь вершник, і я не знаю, друг це чи ворог».
Тим часом Робін, закинувши лук за плече, обережно підійняв із землі молоду жінку, яка ледве дихала, і зник із нею в гущавині лісу.
Чернець скрикнув од болю й уже готовий був проломити череп кривдникові, але тієї ж миті опинився під прицілом цілої хмари списів.
Співуча стріла глибоко встромилася в око норманові.
Уже наступної миті обидва вони стояли спинами один до одного.
На порослій кущами галявині обидва вороги зійшлися в останній сутичці.