Мій новий господар забрав мене до себе додому, тож я сподівався: коли він знову вийде в море, то візьме й мене на корабель. У такому разі була б надія, що зрештою іспанські чи португальські вояки захоплять піратів і звільнять мене. Та мри мої швидко розвіялися: хазяїн незабаром відплив на кораблі, а мене залишив на березі поратися в саду та виконувати іншу чорну роботу, призначену для рабів. Коли ж пірат повертався з подорожей, то змушував мене стерегти корабель.
Я думав тільки про втечу, але не міг вигадати жодного способу. Не мав я і товариша для втечі — серед рабів не було ні англійців, ні ірландців, ні шотландців. Довгі два роки я тільки й мріяв про волю, але мріям цим не судилося здійснитися.
Аж через два роки трапився дивний випадок, який повернув мені надію. Мій господар залишався вдома довше, ніж зазвичай. Коли він хотів підзаробити, то раз чи двічі на тиждень, а то й частіше, брав напівбаркас і виходив у море на риболовлю. З собою він брав мене і хлопчика на ім'я Ксурі та садовив на веслах. Ми веселили пірата, а крім того, я досить вправно ловив рибу. Іноді хазяїн навіть відпускав мене й хлопця на риболовлю разом з одним із маврів — його приятелів.
Одного разу ми вийшли в море погідного ранку, але згодом нас огорнув такий густий туман, що хоч ми відпливли не більше ніж на льє від берега, ми зовсім не бачили землі. Цілий день ми гребли, не знаючи, в який бік рухаємося. Наступного ранку виявилося, що ми прямували у відкрите море, замість прибитися до землі. Тепер човен був на два льє від берега. Нам довелося добре попрацювати веслами, щоб повернутися додому. Всі ми страшенно зголодніли.
Наш господар перелякався і на майбутнє вирішив більше турбуватися про безпеку: постановив виходити у море на англійському баркасі, який захопив на нашому кораблі, і завжди брати з собою компас і запас харчів. Він наказав корабельному теслі, теж англійському рабові, змайструвати на баркасі каюту. Спереду мало бути місце для стерна, а ззаду — для того, щоб вправлятися з вітрилом. В каюті вистачало простору для господаря, одного-двох рабів, обіднього столика та маленьких шафок, де пірат тримав пляшки з міцними напоями, хліб, рис і каву.
На цьому баркасі ми часто виходили на риболовлю, і хазяїн ніколи не залишав мене вдома, знаючи, який управний з мене рибалка. Одного разу він хотів вийти в море з двома чи трьома маврами і добре підготувався до мандрівки: ще звечора відіслав на баркас великий запас харчів, а також звелів зарядити три рушниці, які мав на борту, на випадок, якщо їм закортить не тільки порибалити, а й розважитися полюванням.
Я все підготував, як наказано, а зранку вже чекав у добре вимитому баркасі. Проте хазяїн прийшов сам, пояснивши, що друзі змушені були кудись податись у справах, і наказав своєму приятелю-мавру, хлопчику Ксурі та мені наловити риби, — щоб до повернення його друзів риба була готова.
І тут до мене повернулися думки про втечу: я почувався володарем маленького корабля. Щойно хазяїн пішов, я вирішив підготувати баркас не до риболовлі, а до невеличкої мандрівки, хоч і не знав, у який бік мені плисти.
Найперше я вирішив схитрувати з мавром: сказав йому, буцімто нам не годиться харчуватися з одного столу з господарем, тому варто потурбуватися про власний запас харчів. Він одразу погодився та приніс на баркас цілий кошик сухарів і печива, а також великий глек прісної води. Я знав, де господар зберігає пляшки з алкоголем — ще один піратський скарб із котрогось англійського судна, тож поки мавр лишався на березі, перетягнув їх на борт, наче вони там завжди були.
Крім того, я захопив великий шмат бджолиного воску — вагою понад п'ятдесят фунтів, мотузку, сокиру, пилку й молоток, — усе це нам пізніше дуже придалося, особливо віск, із якого ми ліпили свічки.
Ще в одному я піддурив мавра, і він легко купився на мою вигадку. Ім'я його було Ізмаїл, але всі кликали його Молі. Я звернувся до нього:
— Молі, господареві рушниці вже на борту, то чи не міг би ти принести ще пороху та куль? Може, нам пощастить підстрелити парочку куликів на обід.
— Звісна річ, — відказав він, — зараз принесу.
І справді приволік великий шкіряний мішок, де було натоптано з півтора фунти пороху, а може й більше, і ще один клунок із дробом та кулями — той важив щонайменше п'ять чи й шість фунтів. Все це опинилося на баркасі. Я ж тим часом розшукав ще трохи пороху в каюті господаря і пересипав його у велику пляшку. Все було готове, тож ми вирушили на риболовлю. На виході з гавані сторожа навіть не звернула на нас уваги.