– А мурома…
– Ой, про що ви! За мурому я віддам хіба що свою служницю…
Рогнеда таки була зваблива. Хоча… Хто його знає, хто достеменно скаже, чи була вона красунею писаною? Про яку кажуть: така, що ні словами передати, ні пером описати. Але Рогнеді – от уже вдалася така! – і цього було замало. Знала, що гарна, що зводить парубоцтво з розуму, але хотіла стати ще гарнішою і чарівнішою. Тож переймалася собою та своєю вродою-красою. Все інше її в ті літа мало цікавило. Щоби стати ще звабливішою, потай пила якесь зілля, настояне на якійсь, «непорочній» воді, намагалась не зіпсувати личка свого, чорнобрового й біленького, під спекотним сонцем та суховійними вітрами; слухалася порад різних «ведунок», чаклунок (деякі прибивались до княжни аж із Новгорода), обіцяючи зробити княжну «чарівниченькою», за якою сохнутимуть всі чоловіки на світі білому. І навіть купали її в якомусь незвичайному молоці – від корів, у яких на лобі була зірочка.
А ще Рогнеда, як і її подруги, здійснювала обряд очищення водою. В ніч на Івана Купала Рогнеда тричі зачерпувала води і варила в ній зілля тирлич, що буцімто давало красу. Тоді купалася в діжці з тією водою, у якій були настояні ще й любисток, рута-м’ята, й барвінок (щоби довго жити), чорнобривці (щоби завжди була чорнобровою, і брови не злиняли ніколи), калину (щоби бути завжди красною, себто гарною)…
Вранці ні світ ні зоря, як на сході ще тільки-но починала рожевіти перша пасмуга на небі, ходила до криниці вмити личко і тіло біле «зоряною» водою. Таку воду треба було набирати з криниці до сходу сонця, доки вона ніким ще не збовтана, не скаламучена і не почата. Усю ніч у криницю заглядали зорі, надаючи воді чарівної сили.
Прийшовши до криниці, треба було спочатку привітати богиню живої води, кажучи: «З добрим ранком, свята і непорочна вода Божа, вода жива! З добрим днем, сонячним і гожим, світла водиця і земля Уляночка!»
А тоді набрати відро непочатої «зоряної» води і не лише вмитися нею, а й вилити на себе повне відро. А для цього треба було роздягтися і ходити оголеною біля криниці…
Рогнеда роздягалася, розпускала своє довге і пишне русяве волосся по плечах, виливала на себе відро «зоряної» води, і аж верещала від задоволення (вода була з ночі таки студена).
Жінки пильнували своїх чоловіків, щоб, не дай-бо побачать голу княжну… Навіть парубків матері не пускали, аби не присох за княжною – пограється та й кине, а парубок за нею гине…
Отож слава про красу Рогнеди рознеслася далеко окруж Полоцька і до Новгорода дійшла. Навіть до самого стольного Києва. Є, мовляв, у Полоцьку княжна небесної краси.
Але дівчина була гордовитою і холодною. Не йшла, а пливла лебідкою – висока, струнка, гордо несучи свою гарну голівку.
До неї сватались та сватались – кілька разів би вже могла заміж вийти. Траплялися серед женихів і вельми достойні, але… Все дарма. Жоден примхливій красуні не припав до душі – всі отримували відмову. І ніхто не міг збагнути: кого чи чого, якої ще трясці їй треба?
– Ой, дочко моя… – іноді зітхала мати. – Кого ти чекаєш? Королевича на білому коні чи на лодії, що прискаче, прилине до тебе із замор’я? Облиш. Це всього лише дівочі мрії – я теж про таке замолоду мріяла. А хто перебирає, той може залишитися без пари. Або такого діждеться, що вмиється гіркими сльозами – солодкими вони не бувають. Навіть у таких красунь, як ти, дочко. Дивись, аби не накликала Змія-Горинича чи ще якогось Зміулана, будь він неладний! Викраде тебе і триматиме в печері, де в нього руські полонянки знемагають – хто тебе виручить?
– Добрий молодець.
– Ой, дочко, то в казках такі молодці з’являються, а в житті… Тож дивись, аби не викрала тебе якась зміюка…
І як у воду дивилася добра її матінка, колись теж силоміць віддана за Рогволода – через красу свою. Такої пари, од якої матінка застерігала Рогнеду, Рогнеда й діждалась.
І хоч у давніх літописах досить чимало тих чи тих свідчень про Рогнеду, але так ніхто з істориків і не створив історичний портрет її, не спромігся реконструювати її біографію. Навіть відомі історики Карамзін та Соловйов приділили ій у своїх працях небагато. Більше про неї писано в сучасних працях про Полоцьке князівство і в монографіях про Древню Русь. Але звернули увагу (досліджуючи мініатюри Радзивілловського літопису), що Рогнеда зображена всюди в особливій шапці, що підкреслює її походження. Згодом у такій шапці буде зображено її правнука Веслава Брячиславича, який проголосить Полоцьке князівство самостійним. З цього було зроблено висновок: полоцькі князі вважали Рогнеду своєю родоначальницею. Але чому не князя Рогволода, який на таке зі своїми титулами мав більше прав?