Рогнеда

Тож треба було квапитись, доки братове не вкорінилися у своїх волостях і не набралися сили. Почати вирішив з Олега, який владарював у Древляндії.

Буцімто Олег уже (подумати тільки!) не виявляє Ярополку як старшому брату «належне пошанування». Ще й почав розпускати усілякі зловорожі плітки проти старшого брата. Мовляв, хто він такий? Старший брат? Ну й що з того, коли кияни (звідки йому відомо, як він сидить у своїй Древляндії?) не вважають Ярополка, як його батька, загальноруським, старшим князем? Малий іще. Не доріс до такої шани. Ще нічим не заслужив, аби його визнавали за старшого. Себто не доріс до такої посади. Він усього лише княжич, якого поставили на київський стіл тільки тому, що він старший у роду. А старший – не завжди означає достойніший. Авторитету в нього немає, його ніхто не слухає і не визнає за великого князя, за монарха Русі.

І Олег заявив, що слухатися Ярополка не буде. Ба, навіть перестав посилати йому данину. Це вже був початок бунту проти Ярополка, як старшого князя і владаря Русі…

Аби прикінчити смуту-котору в зародку, треба було негайно провчити Олега. Бо де це бачено, де це чувано, щоб менший не корився старшому і навіть намагався стати вище нього?

Щоб провчити зарозумілого брата (не провчиш Олега, Володимир у своєму Новгороді почне кувати зраду та непокору), року 977-го Ярополк із дружиною пішов війною на брата Олега в Древлянську землю.

І міжусобиця закрутилася.

Покнязював і годі буде, а Древлянська земля Києву – як знахідка. Правда, Олег брат йому по крові. Але там, де влада, – там братам не до миру, бо на всіх влади не настачиш і всі князями не стануть…

І велів воєводам своїм, а найперше старшому, Блуду:

– Готуйте дружину, мостіть дороги в Древляндію.

«Повість врем’яних літ»:

«В літо 6485 [977].
Пішов Ярополк на брата свого Олега у Деревську землю,
І виступив против нього Олег і ополчився.
І була битва між військами,
І переміг Ярополк Олега.
І побіг Олег із воями своїми в город Вручий,
І був міст через греблю до воріт городських,
І в тісняві, спихаючи один другого, зіпхнули Олега із мосту в рів.
І падало багато людей з мосту,
І душилися і коні, і люди.
І ввійшов Ярополк у город Олегів,
І захопив волость його,
І послав шукати брата свого.
І шукали його і не знайшли.
І сказав один древлянин:
«Я бачив учора, як із мосту його зіпхнули».
І послав Ярополк шукати його.
І витягали трупи із рову від ранку і до обіду,
І знайшли Олега насподі під трупами,
І, внісши, поклали його на килимі.
І прийшов Ярополк і плакав над ним,
І сказав Свингельду: «Дивись, ти цього хотів».
І похоронили Олега у полі біля города Вручого,
І є могила його біля Вручого і до сьогодні.
І успадкував волость його Ярополк».

Вважається, що звичай убивати претендентів на престол увів султан Османської імперії Мехмед II Завойовник, і відтоді жодна країна не могла перевершити в цьому Туреччину. Він першим (у світі чи в імперії османів?) велів задушити свого шестимісячного братика. Після цього майже кожен султан, який ставав на трон, починав з убивства рідних. Баязид II отруїв двох своїх синів, Селім I Грізний стратив трьох синів і шістьох племінників, за наказом Мурада III було задушено п’ятьох його молодших братів (найменший на той час був ще немовлям). Далі – більше. Мехмед III убив двох синів і 19 молодших братів (найстаршому на той час було 11 років), а коли дві наложниці попереднього султана, вагітні на час страти, народили потенційних претендентів на престол, Мехмед наказував утопити новонароджених, як кошенят. Всього за чотири з половиною століття правління династії Османів було вбито 78 принців. І це при тім, що в гаремі дитяча смертність сама по собі була спустошливою: в Ахмеда III народилося 52 дітей, з них 34 померли в дитинстві, а в Абдул-Меджида I померли 25 немовлят. А тих, які вціліли, топили у відрах з помиями і викидали на звалище.

Принців зазвичай душили (щоб не проливати кров, яка в спадкоємців султана вважалася священною) шовковими шнурками німі євнухи оточення правлячого султана – за його вказівкою. Чи не тому в Османській імперії, на відміну від середньовічної Європи, майже ніколи не було воєн за престол…