Дворянин і воєвода Блуд вирнув біля Ярополка і зайняв у його оточенні провідне місце у 977 році, коли князь змушений був відмовитись від послуг старого Свенельда, тож дехто іронічно називав його Блуд Свенельдович.
Свенельд – воєвода варязького походження X ст. в Київській Русі (можливо, ім’я Свенельд має в собі якусь вказівку на його скандинавське чи балтське походження?) Кар’єру почав за Ігоря. Новгородський літопис говорить про його участь у завоюванні уличів і збиранні данини з підвладних слов’янських племен. Мав особисту дружину, володів значними багатствами. Свенельд очолив каральний похід по придушенню повстання древлян, підтримував удову Ігоря, княгиню Ольгу. Літопис називає Свенельда вихователем сина Ігоря, князя Святослава. При ньому Свенельд був одним з найбільш наближених воєвод, брав участь у походах князя на Болгарію і Візантію. У 972 році він відмовляв Святослава йти на Київ через Дніпрові пороги, знаючи, що там улаштували засідку печеніги, пропонував шлях «на конях». Він і вирушив кінним шляхом через південно-східні землі Русі й благополучно повернувся в Київ, а Святослав вирушив по Дніпру і в битві з печенігами загинув. За сина Святослава Ярополка Свенельд зберігав свою провідну роль у політичному житті Русі. Після вбивства його сина Люта Олегом Свенельд, аби відомстити, почав підбурювати Ярополка почати війну з братом. Після смерті Свенельда приблизно в 978–980 роках його місце при Ярополку і зайняв воєвода Блуд.
Блуд-воєвода – зрадник у квадраті. Свого князя, якому служив, Ярополка, він зрадив, це так. Але тут вже постарався й інший князь, брат першого, Володимир. Він нацькував на свого брата Блуда, підмовив його вбити брата, а сам мовби остався збоку – чистеньким…
І Володимир взяв в облогу Київ. І ось тоді, як облога затяглася, Володимир таємно почав зноситися з Блудом… Пізніше літописець розповість: «Поприяй мні. Аще уб’ю брата свого, мати тебе хочу замість отця, і многую честь від мене приймеш»…
Людське життя тоді – особливо тоді, – нічого не коштувало. На одне більше, на одне менше – яка різниця? Яка втрата? Люди гинули тоді часто й ні за що, а тут… Уб’єш брата, будеш мені замість отця… Де ще таку пропозицію почуєш?!. Та ще й «многую честь від мене матимеш…»
Таких благ Ярополк йому не обіцяв – служи, мовляв, а там видно буде, – а Володимир готовий був розщедритись аж-аж… Та й Блуд вже давно відчував, до чого між братами йдеться. Виходило, що Блуд наче й чекав від Володимира запрошення облишити Ярополка і перейти на його бік.
І Блуд, як писатиме літописець, з готовністю відгукнувся на дещо… своєрідну пропозицію: «Аз буду тобі в серці і в приязньство» (тобто буду в любові й дружбі з тобою. – В.Ч.).
За свідченням Никонівського літопису XVI ст., Блуд із самого початку війни між братами – чи, власне, походу Володимира на Київ, на Ярополка, – був на боці старшого сина Святослава і тому відмовляв його від активних воєнних дій. «Аж ніяк не здатен протистояти тобі менший брат Володимир, – присипляв пильність Ярополка, – адже не може синиця проти орла воювати, – нашіптував: – Не бентеж себе страхом-ляком даремним і не утруднюй себе збиранням воїнів». Це, очевидно, й стало причиною того, що Ярополк виявився непідготовленим до війни. «Говорив же так Блуд панові своєму з лукавством, адже був зваблений і обласканий Володимиром».
А коли вже справи Ярополка й геть погіршились, лякав-страхав його: «Дізнавсь я від вірних людей, що кияни спілкуються з Володимиром і кажуть йому: «Берись за град, передамо тобі Ярополка».
Ярополк насторожився і занепокоївся. Найбільше остерігався змови киян з новгородським князем, братом його меншим.
Володимиру Блуд передавав через свого посланця «пристряпати (себто приступати. – В.Ч.) до граду з бранню», а самому Ярополку раз по раз казав: «Доки не пізно, втікаймо з міста. Городяни вже у змові з Володимиром і не сьогодні-завтра видадуть тебе йому – тікаймо!..»
Ярополк прислухався до порад Блуда – йому він завжди вірив і завжди виконував його поради, тож, «вибігши з Києва, зачинився в граді Родні, що був розташований в гирлі Росі…»
Вважається, що Ярополк не випадково втік на Рось. Там він ще року 979-го розселив печенізьку орду хана Ілдея, давши кілька міст – за це хан обіцяв йому вірно служити. До всього ж вони – хан і князь – були ще добрими приятелями. Хан неодмінно допоможе Ярополку, був певний Володимир, тож, щоб не дати їм часу на об’єднання, кинув свої полки на Родень.
А тим часом дізнавшись, що Ярополк утік з міста, кияни відчинили перед братом його міські ворота. Блуд переконував Ярополка, що кияни ніколи не визнають Володимира за великого князя, бо його навіть власна дружина не любить. Та й не можуть бояри підтримувати рабичича…