У найдавніших літописах немає жодних даних про діяльність Анни на Русі. Останнє повідомлення про неї відноситься до 1011 року – це, очевидно, кінцевий рік її життя.
Але у візантійських хроніках, навпаки, даних про діяльність Анни на Русі чимало. Там пишуть: принцеса в руській державі збудувала багато церков. Це повідомлення цілком імовірне, адже ще на батьківщині принцеса погодилась взяти на себе місію просвітництва язичеської країни. До всього ж вона розуміла, що без будівництва храмів здійснити християнізацію великої держави неможливо.
Двадцять два роки Анна Романівна, вона ж Анна Візантійська, була княгинею київською, а отже, й жоною князя Володимира.
І протягом цих двадцяти двох років князь при згадці про жону свою захоплено і, звісно ж, із почуттям, що зветься любов’ю, казав: «Моя! Моя княгиня Анна!» Дай Боже вам такої княгині, і щоб завжди з радістю казали: «Моя княгиня!..»
5
Володимир має сеї ночі померти…
Володимир має сеї ночі померти…
Володимир має сеї ночі…
Охоплена раптовим збудженням, що невідь-звідки напосіло на неї і тіпало її, Рогнеда повторювала як закликання, слова, що застряли в її єстві:
ВОЛОДИМИР МАЄ СЕЇ НОЧІ ПОМЕРТИ…
Закляття… Це те саме, що заклинання.
Те саме, що прокльон.
Те саме, що клятва, присяга.
Володимир має сеї ночі померти…
Володимир має сеї ночі…
Володимир має…
Закликала собі на поміч у здійсненні задуманого старих богів, а найперше грізного-прегрізного Перуна: порази його своєю вогняною стрілою, громом своїм небесним вдар його…
Зверталась до волхвів старої віри: ви колись напророчили смерть Олегу від його улюбленого коня. І все так збулося, як і віщували, – вжалений змією, Олег пішов у світ предків.
Волхви, батьки-діди наші! Напророчте Володимиру смерть від його улюбленої жони, яку він досі називав своєю любкою-голубкою, від Рогнеди, яку він зрадив, віддавши перевагу заморській принцесі.
Пошліть мені для мсти силу, звагу, рішучість і безжалість.
І гостре залізо мені для задуманого пошліть.
Володимир має померти…
Володимир має… Від рук його улюбленої жони померти – від тієї, яку він зрадив.
Закликала жерців, а найперше новгородця непокірного, який відважно виступив проти нової віри і чужого бога. Закликала головного їхнього жерця Богомила, якого за «солодкомовство» прозвали Соловієм.
Богомиле-Соловію, ти закликаєш новгородців виступити проти хрещення, за збереження старої віри нашої. Я закликаю тебе і богів твоїх разом зі мною виступити проти Володимира.
Зверталась до Потворині, знахарки – чарівниці київської, відомої своїми волхвуваннями і ворожбою – допоможи мені, мати, відомстити Володимиру, князеві зрадливому…
Як поринала в короткий тривожний сон, бачила вусатих чоловіків, волосся яких спадало на плечі, вони в підперезаних сорочках з довгими рукавами, з вишиваною вставкою на грудях і вузьких штанях, що заправлені в чоботи.
Це вони, волхви старої віри! Руки у них на поясі, ноги широко розставлені й зігнуті в колінах – вони танцюють. Очі їхні суворі…
До них руки простягала: волхви-жерці – допоможіть мені, зрадженій і скривдженій князем Володимиром.
Волхви-жерці співали і танцювали, і посилали на голову зрадливого князя кари старих богів за зраду отчої віри…
«І за мене… за мене, карайте зрадливця! – кричала уві сні Рогнеда. – Він не тільки Русь зрадив, він зрадив і мене. Він називає вас, мудрих волхвів, зміями та бісами. Відомстіть Володимиру – і за себе, і за віру наших батьків, дідів і пращурів, і за мене, погублену ним…»
Закликала Сонце, бога давньої віри:
– О, світле-світле, Сонце трисвітле! Для всіх ти світиш, тепле і красне, всім даруєш світло, тепло і життя, тільки для Володимира більше не світи – погасни в його очах, хай тьма бісівська прийде в очі його.