Як образно висловився один з дослідників, яскравий образ прекрасної і сильної слов’янки Рогнеди не потьмянів з часом. У Тверському та в Лаврентіївському літописах є під р. 1128 її життєпис, що сприймається, як незвичайна легенда. Літописці віддають належне її чеснотам, безмежній відданості рідному краю, жіночій гордості, подружній вірності і великій материнській любові. Тож і не дивно, що доля й особистість Рогнеди надихали художників, музикантів і поетів. Художники А. Лосенко і С. Грибков створили чудові картини «Володимир і Рогнеда» та «Ревнивість Рогнеди». Композитор О. Сєров написав оперу «Рогнеда» – з великим успіхом вона пройшла на сцені Маріїнського театру у 1865 році. Про Рогнеду писали свої поеми та вірші К. Рилєєв, Т. Шевченко, Я. Купала.
У «Повісті врем’яних літ» їй присвячено чимало добрих слів, у «Патерику Київського Печерського монастиря» в «Сказанні об убієнні святих страстотерпців Бориса і Гліба».
Рогнеда відображена на мініатюрах Радзивілловського літопису ХV ст. – це копії з більш ранніх, що, можливо, вперше з’явилися в XI ст.
А ще – повість «Рогнеда, або Розорення Полоцька» М. Арцибашева, 1818 р.
Романтична поема «Рогнеда» І. Алякринського, 1836.
Гравюра «Замах Рогнеди на Володимира» Б. Чорикова, 1836.
Фрагмент «Володимир і Рогнеда» А. Бауманіса, 1886.
Картина «Володимир і Рогнеда» О. Транковського, XІX ст.
Поема «Рогнеда» – Т. Бондар, 1985.
Картина-триптих «Доля Рогнеди, або Стіна пам’яті» Ф. Янушкевича, 1986.
Роман «Троє життів княгині Рогнеди», К. Тарасов, 1986.
Поема «Рогнеда» (І. Автамонов, Лос-Анджелес, 1988).
Балет «Пристрасті (Рогнеда)», А. Мдівані, 1993, Державна премія Республіки Білорусь, 1996.
П’єса «Рогнеда» О. Дударєва, 1999.
П’єса «Рогнеда» В. Кисельова та О. Стрельченка, 2012, прем’єра в Полоцьку.
…Про жодну з жінок Володимира Великого (а їх, як уже мовилося, було в нього аж сім) не писали стільки книг, п’єс, музичних творів, віршів та поем, не створено стільки картин, як про другу його жону, – Рогнеду Рогволодівну Полоцьку.
А про Рогнеду писали, починаючи з часів «Повісті врем’яних літ».
Писали і нині пишуть – було-таки за що.
Мабуть, тому думається: полоцька княгиня була незвичайною жінкою: прозвана за свою трагічну долю Гориславою. Вона була славною в своєму горі і гордою, незбагненною і принадною Рогнедою, дочкою громовержця Перуна і водночас – онукою Лади, давньоруської богині любові, юності, краси і шлюбів. Ніжна і співуча, русокоса, у білому вбранні, вабила Володимира, і він, жорстокий часом до безміру, все ж був з нею ніжним, бо таки кохав її…
9
Був колись такий на Слов’янії-Русі бог – Чорний.
Або – Чорнобог.
На противагу йому був і білий бог – Білобог.
Цей бог жив (чи й нині живе) – на небесах, тож ними й керував. Уявлявся він у вигляді старця з довгою сивою бородою в білому вбранні і з посохом в старечій зморшкуватій руці. Був він уособленням білого дня у Слов’янії-Русі і весь час перебував у протиріччі (щоби не сказати – в боротьбі) з темними силами ночі, уособленням яких був Чорнобог.