Рогнеда вже зробила було рух, щоб кинутись до князя: це ж я, твоя любка-голубка!.. Невже од мене відцураєшся?..
З протилежного боку диптиху готова кинутися до князя Анна.
Їх зупинив мудрий волхв: «Стійте! Зачекайте мить. Не кваптесь! Хай князь сам вибере котрусь із вас. На яку покаже його перст, отже, така в неї доля, в іншої ж буде недоля…»
Так художник по-своєму розкрив тему хрещення Русі.
Володимир непорушно застиг, узявшись рукою за голову, він іще в глибокій задумі, але…
Але вже все вирішено. Хай полочанка й ближче до князя, та вона, Рогнеда, вже – минуле. І Рогнеда це усвідомлює, тож уся в полоні гіркоти й жіночої образи, що вибрано буде не її.
Вибрано буде Анну, бо Анна – це майбутнє. І його, Володимира, і Русі.
Ми повинні жити, підказує картина, не минулим, а – майбутнім. Свята істина! І Володимир робить свій вибір – він вибирає майбутнє. І не тільки для себе, а головне – для Русі. А майбутнє його і Русі теж буде з Анною, з новою вірою і новим Господом, якого князь вже тоді спізнав і назавжди прийняв у своє серце, а за ним Господа прийняла і Русь…
Тому й сонце нового дня на Русі зійшло красне.
Звідтоді воно завжди над нею буде красним.
Навіть у лихі часи. І в його промінні ми й живемо – нащадки русичів.
Є в українській мові, красній, до речі, ціла низка – як намистечка разок, – слів-братів, слів-сестер і слів-родичів, що походять з одного сімейства. Всі вони, як у мовознавстві кажуть, одного кореня. Тож їх, чи бодай частину, принагідно хотілося б отут згадати.
Так-таки і є – красна…
Ось разок цих слів.
Краса – властивість, якість гарного; приваблива зовнішність, урода.
Наводити красу – чепуритися.
В усій красі – в усьому блиску.
Красуня, красень – зрозуміло.
А ще ж – красуля, красунька тощо.
А ще ж – красивий, красивість, красиво…
Красний – те саме, що гарний, чудовий, найкращий.
І взагалі – своєрідна вершина, часом для багатьох недосяжна – прекрасний, прекрасна… Особливо, коли вона – прекрасна. І життя тоді теж прекрасне. Згадаймо: прекрасна стать, прекрасна половина роду людського.
А ще ж красномовний, той, який уміє гарно говорити (і хай говорить, аби тільки до діла, не всує), майстерно володіє словом.
Краснопис – те саме, що каліграфія.
Не слова, а – красота. Що ними можна й покрасуватися.
А ще – красна дівиця…
Красна мова. (Наша, наша, їй же Богу, це наша українська мова. А вже потім інші мови, бо всі вони у кожного народу незмінно красні.)
Красна ціна.
Красне місце.
Красне письменство – художня література.
Красне слово – влучне, виразне.
Красний господар – добрий господар. Будьмо такими!
Красний день – гарний, погідний день.
В цьому ряду і красне сонце. Себто яскраве сонце.
Князя Володимира недарма ж прозвали Красним Сонцем (Сонечком) Русі – він таким і був. Яскравий, як гарне сонце.
Його вже не буде, а на Русі ще довго, як сонце в її небі з’являлося, казали: КРАСНЕ.
А хтось неодмінно додавав:
– Не інакше, як наш князь Володимир по небу ходить, на Русь, чи все там гаразд, дивиться, поглядає…
На сім – бувайте!
Буду закінчувати своє красне письменство.
Красно вам дякую!
Як сказав мій друг-поет: