Хуррем,.поблукавши по хамаму, вернулася до зали, де співали канарки, вляглася ла тепле мармурове підвищення, що тяглося довкола зали попід колонами, не брала подушок, сховала обличчя в зігнутих руках, тільки краєм ока спостерігала, як поволі роз'яснюється в залі від дедалі потужніших стовпчиків світла, що спадало із скляних ковпачків у високому куполі. Довкола, давно вже поскидавши пештемали, розкошуючи вільною нагістю, вилежувалися одаліски, грілися на теплому мармурі, розпарювалися, сходили потом і лінощами. Тіло ставало як замазка. Не хотілося ні ворушитися, ні говорити, ні думати. Може, в цьому теж щастя?
Біля Хуррем, непрошено порушуючи її самотність, примостилася білява, тілиста, як Гульфем, венеціанка Кіната. Рожева Її шкіра аж пашіла силою, тепло входило в Кінату й щедро виривалося з кожної клітини її дужого тіла. Поряд з цією могутньою самицею Хуррем видавалася навіть і не дівчиною, а хлопчиком - маленька, тонка, тільки груди важкі й опуклі, але вона ховала їх під себе, лежала долілиць, лиш позиркуючи туди чи сюди своїми сіро-синіми очима, з яких так і вибризкував сміх, бо й як ти не сміятимешся від видовища цих голих ледащиць, розпарених, розімлілих, геть одурілих од тепла, хоч, як вона вже не раз пересвідчувалася, не стали б бони розумнішими і на щонайбільшому холоді, серед снігів та морозів.
- Бачила, які дарунки прислав султан для Гульфем з Белграда? - гаряче зашепотіла Кіната.- Бірюза в золоті, срібне начиння для омовень.
Хурром вигідніше простяглася на мармуровій лаві.
- У хамам надягла свою бірюзу,-не відставала Кіната.
Хуррем хмикнула:
- На верблюдицях бірюзи ще більше.
- А що подарував султан тобі?
- Чому б мав мені дарувати?
- Ти ж була в нього?
- Коли була, то вже нема.
- Султани брали свої гареми в походи. Сулейман не бере. Ти тільки раз була у султана?
- Тобі яке діло?
- І я раз. Але ти новенька. Я ж у гаремі три роки. Ще з Ма-ніси. В Манісі ми гинули з нудьги. Там тіснота й убогість. Як ми ждали, коли помре Селім і султаном стане Сулеіїман! Як хотілося розкоші й ситості Царгорода!
- Зате вже годують вас тут, як свиней на заріз! - засміялася Хуррем.
- Не оскверняй уст нечистою твариною! - злякано замахала на неї руками Кіната.- Пророк заборонив і згадувати її.
- А що мені пророк?
- Ти досі не змінила віри? Ще носиш хрестик?
- Відчепися!
- Це ж так просто - потурчитися. Підняти палець перед кадієм і повторювати слідом за євнухом, який тобі підказує: «Визнаю, що є тільки єдиний бог і Мухаммед його слуга. Визнаю, що переходжу від ложної у праведну віру і відрікаюся від попередньої віри і всіх її символів». Цілуєш руку кадієві - і все. Чоловікам ще треба терпіти це жахливе обрізання і носити потім усе життя чалму, а нам - так просто.
- Може, тобі й просто, але не мені,- майже сердито сказала Хуррем. Хотіла ще похвалитися, що вона дочка священика і тому віру свою цінує особливо високо, але промовчала. Хіба тепер важить, хто ти і що.