Куфайку — будь-якого фасону, якості, ступеня зношеності — можна було придбати тут-таки. Меткі, дзвінкоголосі жінки, на долю яких випало таке, що й у страшному сні не приверзеться молодицям з Чікаго чи Ріо-де-Жанейро, за власними стандартами і фасонами шили куфайки на базар. Сировиною служило будь-яке гноття, але правила гарного тону вимагали, щоб це гноття було пофарбоване в зелений колір. Проте повоєнний час позначився і на куфайках: на ринок почали надходити сині, чорні, коричневі, сірі й навіть пістряві куфайки, серед яких були кокетливі жіночі, маленькі дитячі й суворі чоловічі.
Всі артілі мали імена великих людей. Власне, вибір імен був не надто великий: артіль ім. Чапаєва, артіль ім. Суворова, артіль ім. Кутузова, артіль ім. Покришкіна. Артілі імені героя-льотчика спеціалізувалися в основному на виготовленні примусних голок. Взаємозв’язок авіації й продукції цих артілей не так уже й важко було встановити: у примуса й двигуна винищувача багато спільних рис. Насамперед, і в примус, і в бак винищувача заливалося пальне. А як вони обидва гули! Артілі імені Чапаєва, Кутузова і Суворова належали шевцям, кравцям, жерстяникам. А в одній артілі ім. Суворова ремонтували велосипеди, хоч, як відомо, великий полководець і не чув про цей транспорт.
Євбаз, неначе фортечною стіною, був оточений майстернями, ятками, пунктами скупки, не надто переобтяженими гігієною закусочними. А всередині, на плацу, продавалося й купувалося все, що створила цивілізація п’яти континентів за останні сто років. Тульський самовар з фельдфебельськими медалями чудово почував себе в сусідстві з американською бритвою фірми «Желет», німецький штампований годинник (так чудово влаштований, що він ішов рівно стільки, скільки потрібно було, щоб дістатися з ринку додому, а потім зупинявся назавжди) продавався поруч з дідівським кожухом, піджак з англійського бостону не ображався на старі, підшиті шкірою валянки.
Але хлопців усі ці товари не дуже хвилювали. Та й грошей у них було малувато, не по тутешніх вони цінах. Тож никали собі по базару сюди-туди в пошуках чогось цікавенького. Може, почнеться бійка, може, хтось у когось щось поцупить. Правда, Ігор раз у раз прицінювався до речей, не потрібних не тільки йому, а й невідомо кому потрібних взагалі. Йому дуже цікаво було знати, скільки може коштувати труба без грамофона, собачий ошийник, клітка для канарки, рама від трюмо.
На весь Євбаз розлягався голос червоноокого дідка з ватою у вухах:
— А от срєдство од бліх, клопів і тараканів! А от срєдство од бліх, клопів і тараканів! Знічтожаєть мгновєнно і без запаха.
Ігор поторсав дідка за рукав.
Дідок аж здригнувся, ніби прокинувся, і вийняв вату з лівого вуха.
— Чого тобі?
— А як ваше средство «знічтожаєть мгновенно і без запаха»?
— Одчепись. — Дідок знову заплющив очі, засунув вату у вухо і загорлав на весь Євбаз: — А от средство од бліх, клопів і тараканів!
— А на мух і комарів ваше средство діє? — реп’яхом причепився Ігор до дідка.
— Ще раз кажу: одчепись.
— А патент у вас є?
— Одчепись, востаннє кажу. А от срєдство…
— Одчепись від нього, — втрутився Мартин. — Бо він тобі свого средства зараз сипоне межи очі.
— І знічтожить мгновєнно і без запаха, — додав Славко.
Але Ігор уже забув про дідка. Інше привернуло його увагу. Та й не тільки його, бо навколо гевалуватого, червонопикого типа в солдатській гімнастерці й кепці зібрався чималенький натовп.
— Червінці роздаю, роздаю червінці, — хрипким голосом вигукував червонопикий тип, ляскаючи себе по долоні складеним удвоє широким ременем. — Червінці роздаю. Підходь, хто не ледачий.
Пропозиція була настільки спокуслива, що не зупинитися тут, не подивитись, як гевал роздаватиме червінці, було б справжнім злочином. Тому не тільки Ігор, а й Мартин, і скептичний Славко зацікавилися, зупинились. Гевал у кепці й солдатській гімнастерці вправним рухом скрутив складений удвоє пояс у спіраль, поклав її на долоню.
— Ну? Куліш — не каша, червінець — не гроші. Граю собі в збиток, хто хоробрий — підходь, став червінця, вставляй пальця, забирай два!
Умови гри були на диво простими. Підходь, клади свого червінця і встромляй пальця в середину спіралі. Власник цього ремінного «грального апарата» смикне ремінь за кінці до себе, і якщо твій палець залишиться в середині ремінної петлі — замість одного червінця матимеш два. Коли ж палець твій залишиться поза ременем, вибачай — твої гроші перейдуть до того, хто так охоче роздає червінці.