Маша й справді була в кінобудці, яка правила їй і за місце роботи, і за спальню, і за вітальню. Вона втиснула туди старе іржаве ліжко й тумбочку із скалкою дзеркала.
Сиділа Маша на ліжку й неголосно, сама собі наспівувала улюблену свою пісню «Летят утки». «…Безмолвно, безмятежно, то ревностью, то робостью томим» — нічого не промовляло Машиному серцю. Не було в неї такого. «Как мимолетное виденье, как гений чистой красоты» — теж були чужі, далекі від неї слова. А от «Летят утки» склала якась людина, що все знала про Машу і про її життя, та так точно, так гарно зуміла це оспівати, що аж сльози з очей котилися.
Скільки разів бачила вона прямо зі свого подвір’я (їхня хата стояла якраз над річкою), як летять, повертаючись надвечір на болота, качки, а за ними двоє, а то й троє важких сірих гусей. І далі правильно: саме кого любиш, того й не дочекаєшся, бо загинув він на війні чи поїхав кудись, а ти чекаєш, чекаєш, хоч добре розумієш, що ніколи він уже не повернеться… А ще далі у цій пісні ніби в найпотаємніший куток душі твоєї зазирнули:
Кидали хлопці дівчат, кидали, але не це було найстрашніше. Найбільше боялися дівчата, що потім може розказати він таке, про що. не можна розповідати, що мають знати тільки вони двоє, та й то вдень про це, навіть наодинці з собою, згадувати не годиться. І ось цей безжальний і нахабний Юнкерс у присутності всього госпіталю не пожалів її, просто так, для зловтіхи, розказав «чого знает»…
Маша сиділа на ліжку й тихо співала, опустивши руки й схиливши голову. Сльози рясно котилися по її щоках, це заважало їй, і вона то струшувала головою, то злизувала їх язиком зовсім по-дитячому. «Був би Кость, — думала вона, — був би Кость…»
Як вона швидко промайнула, та її перша, а може, і єдина любов! Це було тоді, як прийшла вона зв’язковою у загін із села. Розвідник Кость, веселун і гармоніст, з жовтими котячими очима, які ніколи не кліпали, спитав у неї: «Ти, Марусю, віриш в любов з першого погляду?» Тепер вона розуміла, що, мабуть, питався він так само і в інших, але тоді повірила, і була то насправді любов з першого погляду для них обох. Ось вони з Костем лежать, дивляться в зоряне небо, місяць встає над лісом, а над їхніми головами гойдається висока папороть… Через тиждень він не повернувся з розвідки, а вже ген під осінь в загоні дізналися, що німці його повісили.
«Були б батьки, — думала вона. — Коли б у мене були батьки…»
Зразу ж після смерті Костя сталося найгірше з усього, що тільки могло статися в її житті. З села прибіг сусідський хлопчисько й розповів, що хату Машину спалили карателі, а в хаті згоріли її батько й мати. Дівчина мало не збожеволіла від горя, а коли одійшла, очуняла трохи, то відчула, що ніби вигоріло у неї все всередині, і ту пустоту вже ніщо не могло заповнити. Маша стала байдужою до життя, до смерті, до майбутнього, до людського поголосу. То чому ж зараз вона плаче й співає, чому згадує весь час не цього нахабного Юнкерса, а Гошу-масажиста. 8 його мужнім обличчям, на якому замість очей червоні провалля?..
Розділ шостий
Гай-гай, капітане Сидоренко. Гай-гай, дорогий наш Федоре Васильовичу…
Посміхнувся старий слідчий ніяково і спитав:
— То де там у вас тека й коса?
Я висунув верхню шухляду свого стола. Федір Васильович обережно, так, щоб не врізатись, поводив пальцем по лезу коси.
— Доведеться вам все це знову скласти в нижню шухляду, в «довгий ящик». Ви підключені до розслідування справи 281/К.
Я вже чув про цю справу. Де в бога заєць, де в чорта батько. Де той мільйонер чи мільярдер, чи хто він там такий, отой Онасіс з своєю дружиною Жаклін, колишньою американською президентшею, — і де трупарня при нашій міській лікарні… Який може бути зв’язок між підстаркуватою красунею Жаклін Кеннеді і напівбожевільним санітаром Володимиром Петручком? Та, виходить, може бути зв’язок. Все може бути.