Але сьогодні до Семена вже можна було пробратися.
Ігор проспав. Хлопці вже й снідати пішли, а Щербина ніяк не міг добудитися його. Снідав Ігор останнім. Дали йому холодної манної каші, якої він терпіти не міг, але сьогодні хлопцеві було абсолютно байдуже, що їсти. Він почувався настільки збудженим, що взагалі не помічав, що воно там у тарілці. їв, не розбираючи смаку.
Вчора увечері Любочка його поцілувала.
Поцілувала!
Любочка його, а не він Любочку…
Телепень, йолоп, бовдур, він давно міг зробити це сам, та все вагався, чекав не знати чого, теревенив не знати що, замість того щоб поцілувати Любочку.
Механічно працюючи ложкою, Ігор намагався до найменших подробиць відновити в пам’яті всі події вчорашнього вечора. Гоша-масажист і Маша-кіномеханік… Вони теж були там… Стривайте, до чого тут Гоша-масажист і до чого тут Маша-кіномеханік? Адже йдеться про те, що він любить Любочку, а Любочка любить його. І вони поцілувалися, тобто, не вони поцілувалися, а Любочка його поцілувала. Тепер він цілуватиме її довго-довго і багато-багато, але ініціатива, безперечно, належала їй… Та Гоша-масажист і Маша-кіномеханік теж чомусь були там…
Ігор ходив наче п’яний. Від великої радості й від великого збудження всі події переплуталися у нього в голові, і тепер він все відновлював у своїй пам’яті по крихітці, не боячись, що найголовніше, найважливіше, найпрекрасніше йому просто приснилося.
Але Гоша й Маша чомусь там були… Любочка й Ігор побачили їх на своєму улюбленому місці, на приступці сходів, що вели на горище. Коли вони туди пробралися і зайняли їх улюблене місце — Любочка й Ігор не помітили. Прийшли й застали… У Гоші й Маші все було зовсім не так, як у Ігоря з Любочкою. Це ж треба! Все — навпаки. Гоша стояв, прихилившись до поренчат, там, де завжди стояла Любочка, а Маша сиділа на цементовій приступці, там, де завжди сидів Ігор.
Любочка й Ігор зупинилися, вражені. Гоша впізнав їх одразу, — ще до того, як їх побачила Маша.
— Ігор? Любочка? — хрипким від хвилювання голосом запитав Гоша. — Ви тут? У тебе є сірники, Ігоре?
Гоша м’яв у руках самокрутку, був якийсь знервований. Маша сиділа на приступці, обхопивши коліна руками й поклавши підборіддя на коліна. По її смаглявих щоках розлився рум’янець. Ігор і Любочка засоромилися й собі. Гоша намагався розкурити цигарку, сміявся без причини, а Маша червоніла.
— Ми тут… — почала Маша і замовкла розгублено.
Ігор ніяк не міг второпати, що це діється з Машею, для чого забрели вони з Гошею в їхній з Любочкою заповітний куточок. Зате Любочка зразу збагнула, що діється у Машиній душі.
— А ви… — на одну тільки мить розгубилась Любочка, але тут же жіноча мудрість підказала їй, як діяти далі, що казати. — Ви посидьте тут, бо телефон може задзвонити… Тоді гукнете мене, нам з Ігорем треба зайти в одну палату. Ігоря якраз послали за мною… От і добре, що ви тут… Як телефон задзеленчить, Гоша хай візьме трубку, а ви, Марусю, погукайте мене, я буду тут, на третьому поверсі. Ходімо, Ігоре, бо ми так і до ранку не дійдемо.
І вона потягнула хлопця за рукав, а той, все ще нічого не розуміючи, покірно, як теля на налигачі, поплентався за нею. На сходах все ж зупинився.
— Чекай… Куди це ми йдемо?
— А хіба не однаково?
— ???
— Невже ти так нічого й не зрозумів?
— ???
Ігор тільки оторопіло витріщував очі на Любочку.
— А то. Вони кохають одне одного, дурнику.
— Ко-о-о-хають?
У Ігоря очі й рот стали однаково круглими, схожими на літеру «о», коли він вимовляв оте «ко-о-о-хають». Обличчя його набрало такого кумедного вигляду, що Любочка не витримала й засміялася.
— Кохають, кохають!
Ігор був приголомшений: як Гоша міг полюбити Машу, адже ж він ніколи не бачив її, не знав, яке у неї обличчя, ніс, очі, брови, руки, ноги, яка вона вся?.. Як можна полюбити того, кого ти ніколи не бачив?
Він запитав про це у Любочки, а та тільки плечима знизала:
— Хлопчисько ти ще. Хіба ж люблять очима чи вухами? Серцем люблять!
Тут вона його поцілувала просто в губи і, не оглядаючись, побігла швидко-швидко по сходах униз. А він так і присох на приступці.
Вона його поцілувала! Хлопець навіть не подумав у першу мить, що це вже достеменно засвідчує її любов, що тепер відпадає потреба в тих словах про кохання, які він так і не наважився вимовити… Він навіть не відчував себе щасливим. Вона його поцілувала! Але ж так його ніхто й ніколи ще не цілував… А тут аж голова запаморочилася, і в грудях перехопило подих. Його взагалі, окрім мами, бабусі й тіток, ніколи ніхто не цілував, хоч і розповідав Ігор друзям вигадану історію про радистку із «летучки».