Нахманович став за спиною Байрака, поклав йому на плече праву руку, взуту в капцю, кульша лівої руки лягла на друге плече. Голову Нахманович нахилив так, щоб його не було видно за Байраком, а зверху Юнкерс накрив його простирадлом, і ця скорботна процесія в супроводі почту з госпітальної галайди поволі посунула напівтемним коридором у напрямку до сестринського поста. Спереду це й справді справляло моторошне враження: йдуть двоє і на плечах несуть труп третього. Небіжчик одноногий — он капця на одній нозі звішується з Байракового плеча.
Коли ця «жалобна процесія» з’явилася в кінці коридора, до Любочки підлетів Юнкерс і хрипко, злякано закричав:
— Там у чотирнадцятій палаті Вербицький повісився!
— Як це повісився? — витріщилася на нього Любочка. — До чого ці жарти?
— Ну як вішаються?.. Рушником за шию — і до спинки ліжка… Готовий, не дихає. Пробували відкачувати, та куди там… Он хлопці несуть його…
Любочка побачила, як з темного коридора насувається на неї щось страшне… Несли одноногого небіжчика… Ігоря.
— Може, укольчик йому зробиш?
І тут Любочка закричала нелюдським голосом. Цей високий, тонкий і страшний крик підняв інвалідів з ліжок, немов шалений протяг загрюкав дверима.
— Та що ти, що ти! Ми пожартували, — кинувся до неї переляканий Байрак.
Вмить розпалася процесія, зник «небіжчик», гупнула на підлогу капця з руки Рувима Нахмановича. Любочку заспокоювали, одпоювали алтейним сиропом, що його давали при кашлі (нічого іншого під рукою не знайшлося), а коридором, гупаючи милицями, сунула валка інвалідів.
Як тільки Любочка, захлинувшись алтейним сиропом, змовкла, Юнкерс почав реготати так, ніби хтось трусив його ізсередини. Мартин Вайл, розсуваючи ліктями натовп, підійшов до Голобородька, сказав жорстко й спокійно:
— Вчили мене вдома, Юнкерсе, рахувати до трьох. Але тут я третього разу не чекатиму. Я тебе вб’ю. Так і запам’ятай!
Юнкерс ніби зрадів.
— Хлопці! — вигукнув він збуджено. — Нарешті в нашому госпіталі відбудеться справжня дуель на милицях. Із секундантами. Секундант з мого боку — однорукий Петро Байрак, секундант з боку Вайла — одноногий Іван Щербина. Приходьте, буде на що подивитися.
— Ні, — так само неголосно й спокійно одказав Мартин Вайл. — Я тебе не милицею вб’ю. Я знайду для цього іншу зброю…
— Не треба, Мартине, — відтяг його Ігор Вербицький. — Я сам з цим гадом упораюсь.
— Ще один дуелянт, — презирливо розсміявся Голобородько. — Ще молоко на губах не обсохло, а туди ж…
Він різко повернувся на милицях й пішов геть.
Любочка, переконавшись, що Ігор живий і здоровий, заспокоїлась, почала просити Ігоря й Славка, щоб не зважали на цей дурний жарт.
В коридорі пролунав стурбований голос підполковника Чураєва:
— Товариші, товариші, розходьтесь по своїх палатах! Приведіть себе в порядок, в кого є нагороди — почіпляйте. В кого на тумбочках хліб, сало — поховайте! До нас їдуть американці!
— То що, вони такі голодні? — розгублено запитав Славко.
— Та не голодні вони, — відмахнувся підполковник Чураєв. — Антисанітарія це… От перебили! Так про що ж я говорив? Ага… То які ж це, товариші, американці?
— Американські, — бовкнув Байрак, і всі зареготали.
— Товариші, товариші, це вам військовий госпіталь, а не балаган! Американські кореспонденти й кінооператори Хочуть нас зняти й показати американському народові…
Підполковник Чураєв наказав Маші негайно написати гасло: «Привіт союзникам!» Проте не встигла Маша розвести молоком зубний порошок — вона завжди користувалась такою сумішшю, коли писала лозунги, бо тоді крейда не так обсипалася, — як Чураєв уже скасував своє розпорядження. Він, бідолаха, терзався сумнівами, радився навіть з Ігорем Вербицьким: союзники нам зараз американці чи не союзники?.. З одного боку, наче й союзники, а з другого — які можуть бути союзники у мирний час, коли війна закінчилася й на заході, й на сході? Врешті-решт, не без допомоги Ігоря, було складено інше гасло: «Палкий привіт американським трудящим!»
Підполковник Чураєв кидав команди направо й наліво, по коридорах бігали санітарки з ганчірками, віниками, відрами, метушилась сестра-хазяйка, перескакуючи з палати в палату із свіжими наволочками та простирадлами.
— Завдали нам клопоту американці, — сказав Ігор підполковнику Чураєву, коли той забіг до їхньої палати. — Нічого, товаришу підполковник, не бійтеся, все буде гаразд.