Ось зараз з’являється дедалі більше прихильників старовини. Опоетизовують минувшину, мальовничі села, містечка, де по гранітному брукові цокотять копита коней, запряжених у шарабани, тягнуть у квартири з антикварних магазинів старовинні меблі, а в люстри встромляють лампочки, що їх навіть зблизька не відрізниш від справжніх свічок. А які кольорові свічки продають у всіх художніх салонах, а скільки тих свічок у старовинних свічниках припадають порохом по квартирах нинішніх напівінтелігентів! Уже й в одязі з’явився такий стиль — «ностальгія». Ностальгія не за батьківщиною, не за землею, а за минувшиною…
Я не вмію виголошувати високі слова. Але цього разу скажу так: хай з нас, з міліціонерів, не роблять дурників. Усі ми, від рядових міліціонерів, що чергують біля входу на стадіон, і до поважних наших міліцейських комісарів, стоїмо на захисті правопорядку в цьому справедливому суспільстві, а іншими словами — захищаємо це суспільство. Хоча б від тих кіногангстерів, що потягли з парку на схили не надто симпатичного, напівбожевільного Петручка.
— Скільки у них було пістолетів? — спитав я у Петручка.
— Багато, — відповів він глибокодумно. — Бо воно весь час стріляло.
— Скільки ви на власні очі бачили пістолетів? — запитав Федір Васильович.
— Я не бачив жодного.
— Що вони у вас питали?
— Вони не встигли нічого спитати. Спочатку один з них сказав: «Міліція». А потім, тільки-но він встиг вилаятись, як ви почали стріляти, ледь у мене не вцілили.
— Вони знали ту жінку, що була з вами?
— Може, й знали. А може, й не знали.
— Ну, гаразд, — м’яко посміхнувся Федір Васильович. — Ви розумієте, що ці люди були не з міліції?
— Звичайно. Я це одразу зрозумів.
— З чого?
— З того, що ви в них стріляли. Для чого б ви стріляли у своїх?
Ми перезирнулися. Федір Васильович струсив попіл у новеньку паперову коробочку.
— Стріляли не в них, — сказав він. — Стріляли у повітря. Та річ у тім, що не так уже й часто невідомі люди видають себе за працівників міліції й тягнуть незнайому людину на паркові схили. Як ви самі гадаєте, для чого вони це зробили?
— Та дуже просто, — здивувався Петручок з наївності запитання. — Це гангстери. Вони хотіли вкрасти у мене гроші. Мабуть, якось підгледіли, що я маю таку погану звичку не здавати гроші в ощадну касу, а тримати їх у кишені, доки не розтринькаю… Скажіть мені, до речі, у вас є книга скарг?
— Яка книга скарг?
— Я хочу записати подяку міліції. Гроші вони у мене так і не встигли вкрасти завдяки вашому втручанню. І на знак подяки, якщо у когось із вас виникне потреба… родич який чи близька людина… То я можу загримувати так, що буде як живий…
Ми поспішили від нього відкараскатися. Хоч, можливо, саме це він і мав на меті.
А жінку, яку Петручок, можливо, теж мав намір одвести на паркові схили, хоч з дещо іншою метою, ніж оті «гангстери», ми все ж таки відшукали. Справа ця виявилася навдивовижу простою. Вона знову тинялася біля того ж кафе.
— А що? — зухвало відповіла вона. — Тепер уже заборонено не тільки переходити вулицю, коли на світлофорі червоне світло, а й знайомитися на вулиці? Можете мене оштрафувати, але я з усіма своїми чоловіками знайомилася саме на вулиці…
Молода жінка! Приблизно Людиного віку… Чоловіка нема, зате є чоловіки! Є й дитина — у її батьків виховується…
Вона раніше ніколи не зустрічалася ні з Петручком, ні з тими, що вчинили на нього напад. Так вона запевняла. У нас не було жодних підстав не вірити їй. Але, на жаль, не було підстав і вірити.
Десь я чув таке прислів’я: млини господа бога мелють повільно, але напевно. Не знаю, що насправді мали на увазі люди, які його склали, але мені здається, що йшлося про канцелярії. Тільки зараз на моє ім’я почали надходити численні відповіді. Серед них була копія довжелезного списку льотного й наземного персоналу того аеродрому, що мене цікавив. У складі батальйону аеродромної обслуги я знайшов прізвище лейтенанта Голобородька. Та не тільки його. Там був ще їздовий П.І.Ямришко.
П’яний Павло Ямришко танцював на одній нозі на тому самому розі, де він звичайно жебракував. Одштовхуючись милицями, він підскакував, обертався навколо себе й хрипко вигукував частівку: