- У кожного своя робота! - покірливо відказав маленький чоловік.
- А він сказав, що твоє бренькання - не робота! Що ти, мовляв, бавишся, а не працюєш.
- У кожного своя робота! - вже твердіше сказав маленький чоловік, підтягаючи чергову струну.
- Він сказав, що ти і такі, як ти - дармоїди, - гостро і з якимсь упоєнням вимовила, мати.
- У світі все відносно, - тихо проказав маленький чоловік і тужно зирнув на кактуса, що все ще розпинався на хресті рами. - Один думає так, а другий інакше, одному те, а другому - інше! Шевцю - шевство, а кравцю - кравецтво!
- Я йому сказала те саме… Але він тоді п’яний був. А п’яний - це все одно, що дурний. Не думала я, що з нього вийде таке казна-що…
- Живе, як більшість людей, - мирно проказав маленький чоловік.
- Коли б він жив, як більшість людей, - сказала категорично мати, - то рідних своїх не ображав би!..
4
Брат наймав кімнату в цьому-таки кутку і, щоб прийти до нього, треба було піднятися по крутосхилу, а тоді завернути в завулок. Маленький чоловік покірно місив грязюку, доки дістався до знайомої хвіртки. В цьому домі палили кам’яним вугіллям, і стежка була посипана жужелем. Жужіль іржаво зарипів під ногами, потому маленький чоловік довго витирав і ноги об простелену ганчірку. В коридорі пахло смаженою цибулею - щось шкварилося на сковорідці. Дебела жінка стояла спиною до нього, її могутні, як стовпи, ноги тонули в хутряних капцях - була це стара Смердиха, в якої й поселився брат.
- Я до Стаха, - сказав тій спині маленький чоловік і ковтнув слину: в нього була алергія на запах смаженої цибулі.
Жінка обернулась і насторожено блимнула в його бік. У руці в неї був ножака, і вона виглядала, як розбійник з великої дороги. Очі Смердишині свердлували маленького чоловіка, а відвисла долішня губа відкривала ряд жовтуватих зубів - вдається, жінка усміхалася до нього.
- Щось казав? - спитала вона.
- Я до брата! - відказав маленький чоловік.
- Він удома, - махнула ножем жінка.
З коридору до хати вело двоє дверей, одні оббиті дермантином, а другі голі, навіть непофарбовані. Маленький чоловік рушив просто до тих голих і непофарбованих.
- Надовго приїхав? - спитала господиня.
- На два дні, - відповів маленький чоловік, беручись за ручку.
- То це, може, мирити їх хочеш? - спитала Смердиха, але він уже переступав порога.
Брат лежав на канапі, загорнувшись у ватяну ковдру - читав. Чотирирічна Віра гралася на підлозі, захаращеній іграшками, на столі лишилися неприбрані тарілки, а кілька стільців було завалено одежею.
- А, це ти! - сказав байдуже брат. - Я так і думав, що приїдеш.
- Потягло в рідні місця, - сказав маленький чоловік, скидаючи капелюха.
Тоді почувся дитячий окрик, а за мить Віра вже висіла на дядькові.
- Привіт, мала, - сказав маленький чоловік, розчулено поморгуючи повіками. - А знаєш, кого я зустрів по дорозі?
Мале відпустило його, вклало пальця до рота й хитро подивилось.
- Зайця, - сказало воно.
- Еге ж, саме зайця, - сказав маленький чоловік.
- Що ж він мені передав? - так само хитро спитала мала.
- Шо-ко…
- Лад! - радісно довершила мала і засміялась.
- То чи вживає шановна панна шо-ко-лад?
- Хе-хе! - засміялася дівчинка. - Таке не питають.
Брат голосно заплеснув книгу і спустив на підлогу тонкі, голі ноги. Маленький чоловік присів на краєчок стільця, спинка якого була завішана лахами.
- Ти сьогодні на другу?
- Та от, міняємося з жінкою. Мале хворіє, тримаємо вдома.
Дівчинка з хрумкотом їла шоколад.
- Така дивна погода надворі, - сказав протягло маленький чоловік. - Сіра й нежива. Начебто не весна це, а осінь. І синиці не співають. Небо таке чудне: начебто на голові лежить. Ішов я оце й тягнув його на плечах.
- Хе-хе! - засміялася дівчинка - Хіба можна тягти небо на плечах?
- Березень - відказав брат. - Я ховаюсь од нього під ватяною ковдрою.
Засвітив смутною усмішкою, даючи зрозуміти, що сказане - жарт.
- Що з малою? - спитав маленький чоловік.
Дівчинка активно хрумтіла шоколадом.
- Безконечні застуди, - сказав брат. - Піде в садочок, побуде два дні - й температура. Ну, ми вирішили забрати її - ходимо з жінкою на різні зміни і майже не бачимо одне одного, - він позирнув на маленького чоловіка з прижмурцем - засвітився в його очах зелений вогник. - Це не мати тебе викликала? - спитав жорстко.