6
Різко звівся й пішов просто до тих старих, які зручно й мальовничо розташувалися на березі. Вони раптом позамовкали, а та що плела вовняну сукню, зупинила шпиці.
- Прошу мені вибачити, - сказав він. - Ви, часом, не з цього кутка?
Тоді його погляд упав на маленьку бабцю, обв’язану, як індійський раджа. Маленька всміхнулася до нього: половина зубів її була золота, а половина справжня. Він раптом упізнав у ній щось знайоме; не в оцих зубах і не в хустині, пов’язаній, як у індійського раджі, - щось в усміху і в очах, бо обличчя в неї було брунатне, як в того-таки індійського раджі, й густо посічене зморшками.
- Ніна? - спитав він здивовано.
Ніна засміялась, а разом з нею інші четверо.
- Атож, Іване, - сказала вона баском. - Дуже ти загордів, що не пізнаєш давніх знайомих.