- Коли б у нього не було на хліб, - сказав поважно Юрковій матері, - я і хвилини б не вагався, бо Юрко мені друг, але коли подумаєш, кому потраплять мої гроші…
Ромка звів очі від шахівниці, й вони стали маленькі, примружені.
- Ще не було жодного, - жорстко повідомив він, - хто б не віддав мені боргу. Зі мною жарти погані.
Тоді Юрко помітив, як заплакала на шаховій дошці біла королева, взута в золоті туфельки, і плакала вона золотими сльозами, а в шибку їхнього вікна дивилося обличчя, приклеєне, як вирізка з журналу, - той хлопець, з яким колись біла королева гуляла на Тетерівському березі.
Тоді Юрко сказав:
- Любі мої! Постараюся зробити так, щоб усім було добре. У тебе, Стаху, я не позичатиму грошей, і ми залишимося приятелями. Я, Ромку, поверну борг, і тобі не доведеться мене калічити: хіба ж можна, щоб хтось тобі грошей та й не віддавав? Буду старатися й на роботі, і вам, Віро Миколаївно, стану достойною заміною, щоб спокійно пішли на пенсію, а ви, Галю, можете роботу не покидати, робитиму її за вас Оженюся з тобою, Свєто, і хай заспокоїться твоя мати, а ваш песик Локша мене полюбить і не гарчатиме - я годуватиму його комісійною ковбасою. Ми прибудуємо, Вікторе, до нашої хати незаконну прибудову, і ти матимеш де жити з родиною. Собі ж я хату намалюю. То буде такий дім, який може тільки приснитися, і він нам конечно присниться. А щодо білої королеви в золотих туфельках, можете не турбуватися ти, Свєто, і ви, хлопче, приклеєний, як вирізка з журналу, до скла - я любитиму її тільки у мріях і вві сні.
- Здорово ти сказав! - мовив Ромка, повертаючи до нього хитре обличчя. - То, може, ми з цієї нагоди зіграємо? На гроші?
12
Прокинувся від того, що відчув: у кімнаті хтось є. Розплющився й побачив: навпроти сидить на стільці з крижаним обличчям мати й дивиться на нього впритул. Здається, цей погляд і розбудив його.
- Щось сталося? - спитав, спускаючи ноги на підлогу.
- Ти чого це знову ходив до того гицля, до того обіясника, того шахрая?
- Про кого це ти?
- Сам добре знаєш, про кого. З ним уся вулиця не хоче знаться, а ти його пороги оббиваєш. Давно тобі казала: обходь його десятою дорогою, коли не хочеш улипнути. Чи, може, вже влип?
- Нікуди не влип і нічого не знаю, - роздратовано сказав. - Оце треба було мене будити?..
- Я тебе не будила, - категорично сказала мати. - Сиділа й чекала, доки прокинешся.
Вона його не будила. Але свердлувала поглядом, аж він прокинувся.
- Не даси відпочити, - буркнув він.
- Бо мені здається: ти влип. Той шахрай шукає дурних і обігрує їх. У шахи і в карти.
- Звідки… знаєш?
- Уся вулиця знає. І не роби з мене дурної. Кажи прямо: влип?
- Нічого я не влип, - зірвався він з канапи. - Ну, так, заходив до нього кілька разів. Грали в шахи.
- А я що кажу? Коли ти був в армії, то біля нашої хати збиралася ціла компанія, зараз вони на острів перейшли. На них раз і міліція нападала, то вони в одежі в річку покидалися і поперепливали на той бік. Але він нечесно грав, і вони його прогнали. Здається, бобу дали, бо з ними більше не грає… Тоді він почав шахами дурити.
- Я це знаю, - сказав Юрко, натягаючи штани.
- Тепер він ловить дурних у парку, - сказала мати. - І не один уже влип. Вже не раз казала: обходь таких десятою дорогою.
- Я обходжу, - сказав Юрко, натягаючи сорочку.
- В тому то й річ, що не обходиш. Сьогодні вранці чого до нього заходив?