- Погано себе почуваю, - сказав він і не збрехав - так воно було й насправді. «Коли людина підходить до межі, - подумалося тоді, - це миттю відчувається!»
2
Із Сашком і справді останнім часом діялося щось дивне. Вряди-годи виникав гострий біль у грудях - мусив спинятися й глибоко вдихати повітря, з’являлася неприємна важка млість - все, про що раніше не відав. Пішов до лікаря, йому зробили кардіограму, а заодно прогнали по інших лікарях. Відчував себе піддослідним кроликом, бо йому перевіряли очі, міряли тиск, примушували роздягтися й присідати, мацали йому живота, казали заплющити очі й підносити вказівного пальця до носа, наказували крутити очима, стежачи за пальцем лікарки, послали на рентген і на аналіз крові та сечі. «Господи! - думав він, вирвавшись із того немилосердного й душного світу білих халатів, - що це зі мною діється?» Помітив, що після всіх цих маніпуляцій світ для нього одмінився, зінакшіли й люди. Раніше це були просто люди, але тепер ніби віддалилися, зчужіли, начебто він істота інших вимірів - щось йому від того стало не так. Щось у ньому фатально порушувалось - ота машина, яка досі так бездоганно працювала, раптом дала збій; лікарі, обдивившись його та обмацавши, нічого йому не сказали й не пояснили, але кожен по багато записував у лікарняну картку; кожен писав оте своє щось із професійною насолодою, а на його несміливі розпити буркав щось ухильне - треба його ще дослідити, провести детальніше обстеження - так просто хвороби не визначаються. Йому понавиписували незрозумілими хапливими почерками якісь рецепти, і змушений був ковтати якісь ліки з химерними назвами. Але він швидко ті ліки закинув - боявся переступити рубежа, за яким і справді почнеться щось інше, відразливо-неприємне, ба навіть страшне. Це мав бути також черговий злам, отож поки що сховав рецепти і, хоч здав на аналізи кров та сечу, хоч зайшов у темний кабінет і просвітився, а в поліклініку більше не повертався - страх його недовідомий долав. Хотілося одного: дістати звільнення на кілька днів, щоб не ходити на роботу й відпочити, але лікарняного йому не дали. Отож знову змушений був виїжджати на завдання редакції й висиджувати на роботі, адже й для того, щоб пройти всі оті маніпуляції, треба було відпрошуватися - поліклініки не працюють у позаробочий час. Загалом він людина старанна, але останнім часом перестав писати заробітникові статті на краєзнавчі теми, на які, до речі, треба було збирати матеріал. З жінкою він був посварений, але помирився і жив тепер здебільшого в неї, в місті. До матері тільки забігав і хіба в часи сварок затримувавсь у неї більше, інколи перебував вихідні. Чекав, як свята, неділі, бо до відпустки ще бозна-скільки. Тільки в неділю міг розслабитись, але тоді вдома збиралася родина: жінка, різка, копітка й надуміру криклива, і діти, мав їх уже двоє, крикливі не менше. Після того, як признався жінці про свою хворобу, вона почала придивлятися до нього підозріливо-співчувально і принаймні дала спокій з домашніми роботами, яких у неї завжди збиралася незмірна кількість. Був радий хоч би з того, що вивільнився, як казав собі, для рефлексій - вже це по-своєму його заспокоювало. Отож користався з нагоди й тікав з дому, щоб побути, як сповіщав, на свіжому повітрі.
Але на вулиці зупинявся, йти, власне, не було куди, хіба до матері. Порожній хідник, попереду - машина, в кузові - заляпані вапном дівчата. Дівчата сміються (це сьогодні так!) - звичайний дівочий сміх. Але він поморщився, начебто старий - буває ж таке безпричинне і лихе роздратування. Звернув праворуч і пішов вулицею, обсадженою тополями, їх огороджено побіленими загородками, впроздовж тяглися паркани й садки. Тиша покривала вулиці й хати. З хвіртки викотив на триколісному велосипеді хлопчина й поїхав просто на нього. Затутукав, коли наблизився, обличчя мав урочисто-незворушне, наче був паном усесвіту. Сашко зійшов з дороги владному наїзнику і ледве не нарвався на здоровенного дядька з цигаркою в роті. Від дядька густо запахло, він, ухиляючись від Сашка, зробив кругленькі очі й проказав шамотливо, не виймаючи цигарки: «Здраствучки вам, не розійдемося, га?» Сашко рушив далі, й тут на нього знову поїхав хлопчак, але вже на двоколісному велосипеді. Стояв на педалях і насвистував пісеньку, долішня губа була підігнута під горішню. Розчинилася хвіртка і з неї повільно почала виповзати коляска. Зупинився, пропускаючи її, - на нього зирнула молода тілиста жінка з сонними затуманеними очима. Жінка позіхнула, не прикриваючись, а візочок з дитиною, немилосердно повискуючи, покотився по хіднику…