- Глянь, клює! - сказав у нього за спиною голос Шурки Кукси.
Вася Равлик здригнувся. Схопив за вудочку, риба блиснула над водою й пішла на дно. Шурка реготав.
- Слабак, - сказав, сідаючи біля нього. - Треба було підсікти.
- Іди ти! - сказав Вася Равлик.
Але Шурка Кукса й не подумав кудись іти. Він штовхнув Васю ліктем у бік.
- Я вчора ту малу славно врізав. Ух, гаряча! Як в’юнок під тобою. А кричить як!
- Чого це кричить? - здивувався Вася Равлик.
- Ну, це коли їм те, то кричать, - поблажливо пояснив Шурка. - Чим гарячіша, тим більше кричить. А ця малявка скажена. Як вогонь пекла! Ух же я врізав!
Поплавок знову пішов на дно, Вася Равлик підсмикнув, але з тим-таки успіхом. Шурка Кукса реготав.
- Да, не вмієш ти!
- Іди к чорту! - визвірився Вася Равлик. - Чого ловить мішаєш?
- Ну, ти не дуже, - підхопився Шурка. - Я до тебе, як до друга.
- Тоже, друг мені знайшовся, - скипів Равлик - Пошов отоодова! А то знову вріжу!
- Ну ти не той! - відступив Шурка Кукса. - Бо і я можу врізать. Поговорить прийшов до тебе, цікаві вєщі розказать, а ти як з цепу зірвався… А що, чортиця від тебе вже пішла?
- Пшов вон! - рявкнув Вася Равлик і кинувся на Шурку Куксу, той стрімголов ударив у кущі бузку, прорвався через них і побіг.
Вася Равлик за ним не погнався. Важко дихав, і йому аж недобре стало: чого це вони всі звуть ту Райку чортицею? Шурка Кукса зупинився на віддалі.
- Ти мене, Равлику, не задирай! - крикнув погрозливо. - Думаєш я забув, як ти мені вчора врізав?
Він раптом скривився, наставив пальцями ріжки і заспівав, як співав ще пацаном, коли дрочив Васю:
- Равлик, равлик, вистав рожки, я дам сиру на пирожки!
Вася Равлик не витримав. Рвонувся через бузкові кущі, але Шурка Кукса вже мчав через верболози, прориваючи їх, наче танк. Вася Равлик відстав. Сплюнув і повернувся до вудочки, а поплавка в тієї й не було. Тоді Вася обережненько підсік і раптом відчув, що на гачку щось немале. Вудилище вигнулось, і Вася Равлик кинув його у воду - риба потягла вудку на середину річки. Тоді ніби ожив на човні поблизу рибалка. Витяг чимскоріше з річки кітвину, тобто прив’язаного до шворки каменя, сів на весла й чимдуж погнав до вудочки. Вася Равлик скинув тим часом штани й сорочку і вже плив, викидаючи маслакуватими руками.
- Я його з човна візьму! - закричав рибалка, був ним Віталій Корж. - Не лякай, Вась!
Вася став на підводного каменя, з води стриміла тільки його голова.
- Підсака у тебе є? - схвильовано спитав.
- У мене всьо є, Вась, - самовпевнено сказав рибалка. - Я таких коропців не один десяток піймав.
Він покинув весла і схопився за вудилище, що пливло по воді.
- Не дуже рви, - крикнула Васина голова - Помаленьку підводь, Віта!
- Ти мене, Вась, не вчи, - сказав рибалка Корж. - Я його зара вмиг залапочу!
Вудилище аж зігнулося до води, Корж пихтів; голова Басі Равлика схвильовано моргала, а рот аж розтулився від захоплення.
- Так його не візьмеш, - сказав Равлик. - Попусти!
Корж кинув вудилище на воду.
- Хай трохи втомиться, - сказав він.
Вудилище помчало по воді, а Корж рвонув за ним човном. Тоді знову схопив вудочку, але вона легко подалася - з води вистрибнув порожній гачок.
- Да, - сказала Васина голова. - Зірвався, зараза!
- Кіло на п’ять було, - сказав Корж, під’їжджаючи до Васі. - Я вчора точно такого взяв.
Вася Равлик поплив до берега спиною, тягнучи за собою вудочку.
- З берега ти б його все одно не взяв, - сказав Віталій Корж.
Але Вася Равлик уже розчарувався у риболовлі. Він скинув труси, викрутив, а тоді вдяг на голе тіло штани й сорочку. Скрутив вудочку й тільки по тому йому прийшло до голови: а чи добре зробив, що покинув удома чужу жінку. А що, коли вона його оббере? Великого добра Вася не мав, але в нього був поганий настрій, у нього в душі бовталася жахлива мішанка і то хто зна від чого: чи від невдалого рибальства, чи від чергової сварки з Шуркою Куксою, чи від того, що всі вже знали про Раю, яка спить у його домі, й неґречно обізвали її чортицею, чи від того, що він міг і справді прийти в обкрадений дім, а в нього ж там костюм, і туфлі, й трохи грошей у шафі, на які мав прожити до получки, а ще в нього був класний транзистор. Ішов і подумки перераховував усе, що в нього було і що можна було вкрасти. З цими думками відчинив хвіртку й побачив на ґанку Раю, все в тому ж сірому платті, вже розчісану, але з припухлим після сну лицем. Вона сиділа й позіхала, не прикриваючись.