- Чого пішов? - спитала.
- Рибу ловив, - відповів Вася Равлик. - Виспалась?
- Та не дуже, - муркнула Рая. - В тебе щось хавать є?
- Чого не взяла в холодильнику?
- Я тут не хазяйка, - повела плечем Рая. - А що там у тебе є?
- Ковбаса і яйця, - сказав Вася, пробуючи й пожартувати. Але його плаский гумор до неї не дійшов.
- Дай хліба з ковбасою, - знову позіхнула Рая.
Він пішов і відбатував їй ковбаси і намазав грубий клапоть хліба маслом, а тоді сів на ґанку й дивився, як пожадно вона їсть. І щось таке чудне йому здалося: ніби це кішка перетворилися в людину, адже й прибилася вона до нього, як блудяща кішка, а він кинув їй шмат ковбаси, от вона й уминає, сторожко на нього позираючи.
- Ти хто? - спитав Вася Равлик.
- Я? - повернулася вона до нього з набитим ротом - Рая.
- Це я вже знаю. Де живеш?
- Я? - знову перепитала вона. - На Мальованці.
- А те, що ти не прийшла додому, нічого?
- Нє, - сказала Рая. - Я часто не приходжу додому.
- Батьки в тебе є? - строго спитав він.
- У мене? - спитала Рая. - Мамка є, папки нема.
- А де ж папка?
- Папки й не було, - байдуже мовила Рая.
- А ти десь робиш?
- Я? Та нє!
- А що ж ти робиш?
- Я? Нічого.
- Аз чого живеш?
Глянула на нього вовченям, і тільки тепер він помітив, що вона ще дуже молода, і це тільки такий накип на ній: дозрілої, а може, й потертої жінки.
- Мамка в столовці работає, - сказала. - От і носить нам їсти.
- А скільки ж вас у неї?
- Нас? П’ятеро.
Ковтнула останній ковть і обтерла губи.
- Ще їстимеш?
- Нє, я сита, - сказала. - Закурить у тебе нема?
Він витяг сигарети, й вони закурили. Позирав скоса на свою несподівану гостю і все ще дивувався: й досі нагадувала вона йому блудящу кішку, яка перебивається у світі абияк: щось принесе їй мати, щось украде сама чи приб’ється до якогось дому. Раптом подумав: на ґанку їх напевне побачать сусіди, а може, вже й побачили - стало від того неприємно. А ще йому стало неприємно, бо не відав: ось вони поговорили, а далі що? Відіслати її додому? Але якось не міг її прогнати хоча би з-за того, що було між ними вранці. Залишити в себе? Але тоді між ними мали б виникнути якісь стосунки - чи ж хоче він триваліших стосунків з такою-от дівчиною? Зрештою, звідав, що вона давно вже не дівчина, очевидно, не одному й у підстілку була. Ні, ліпше її прогнати, всунути в руку десятку і хай котиться під три чорти.
- Слухай, - спитав раптом. - А чого тебе чортицею звуть?
- А чого тебе Равликом? - спитала вона.
- Ну, я хлопцем любив ото казать: «Равлик, равлик, вистав рожки…»
Вона засміялась, коротко й хрипкувато, здається, вперше отак сміялась.
- Чого ти?
- Бо ти на равлика схожий, - мовила, випускаючи дим. - А де тут у тебе туалет?
- За хатою, в кінці стежки, - сказав він трохи невдоволено, бо не любив, коли з нього сміялися й називали Равликом.
Вона пішла, мотаючи задком, а він ліниво подумав, що фігура в неї нічого, от тільки це плаття. Подумав: коли б її вдягти по-людському, послати в перукарню и по-людському підстригти, бо в неї на голові якась нечупарна кучма, заборонити ваксити губи й чорнити очі - може, була б і нічого. Але ні, найрозумніше відіслати її зараз, бо навіщо йому в домі таке чудо?
Вася Равлик був хлопець простий, але порядний: пив рідко, любив ошатно, без вибриків, одягатися; мати, поки жила, про нього дбала, а зараз він дбає сам про себе; подобалися йому дівчата ошатні, одягнені зі смаком і які не вельми ваксуються; з Митьком Гіллякою він знався по-вуличному, бо вони разом росли, разом і в школу ходили; Митько, правда, закінчив вісім класів, а він, Вася Равлик, усі десять. До п’яниць та картярів Вася не приставав: ходив на роботу в друкарню, і робота в нього була чиста - лінотипіст. Любив читати газети й дивитися телевізора, навіть книжки брав у бібліотеці, а десяток мав і власних - вони стояли на етажерці й були страшно потріпані, бо їх Вася не шкодував давати у позичку на прочитку на роботі й хлопцям із вулиці. Дівчат він трохи побоювався, особливо тих, що йому подобались, і от раптом устряв у таку халепу, покористувався кинутою йому в ліжко нестатечною дівчиною і тепер сидить бевдзем і не знає, що йому з тією дівчиною робити. І він вирішив бути мудрішим від самого себе, тобто нічого він цій дівчині чи жінці не скаже: хоче, хай собі йде; хоче, хай сидить на ґанку; хоче, хай залишається - він собі житиме, як жив, а з нею… Ну, якось воно буде!