Отож сьогодні Вася Равлик устав із ясною головою; покину її у ліжку свою подружку й подавсь у місто, вистояв чергу в ощадкасі навпроти собору, взяв триста карбованців і прийшов, трохи поспішаючи, додому. Дорогою він зустрів Шурку Куксу, гой ішов на роботу, а може, просто в місто, бо ніхто на околиці і не знав, чи Шурка Кукса працює, а коли його про це запитували, заламував загадкою брову і казав, шо да, конешно работає, ну аякже! Робота в нього, правда, не бий лежачого, по секретній часті, але йому вистачає, комусь треба й по лежащій часті работать, підморгував Шурка.
- Хе! - сказав Кукса, показуючи два металеві зуба. - Десь ти пропав.
- Чого пропав? - сказав Вася Равлик. - Той тиждень на першу ходив.
- Чортиця від тебе пішла?
- А чого ти звеш її чортицею? - спитав наївно Вася Равлик.
- А ти що, не знаєш? - по-дурному зареготав Шурка. - Її вже всі в нас перепробували.
- І ти? - Вася Равлик відчув, що його очі стають вузькі.
Шурка кинув на нього поглядом і зразу ж помітив ті його вузькі очі.
- Я нє, - сказав ліниво. - В мене ота мала є. Гаряча, як смола розтоплена.
- Чого ж язиком ляпаєш?
Шурка придивився до Васі уважно.
- Значить, не пішла ще, - сказав. - Це вона тебе, м’ать, і полюбила.
- А вона від інших сама йшла?
- Ну да, - підбив брови Шурка. - Чортиці недовго тримаються.
- То ти хочеш сказать, - ледве стримував дрож у голосі Вася Равлик, - що вона лярва?
- Нє, чого ж? - двигнув плечем Шурка. - Я цього не сказав.
- А чортиця - це що? - спитав навпрямець Вася Равлик, бо й справді наївний у цих справах був.
- А ти ще не розібрав? - спитав Шурка Кукса й дурнувато зареготав. - Вона й досі в тебе?
- Тобі яке діло? - ошкірився Вася Равлик.
- Та ніяке, - знову смикнув плечем Шурка. - Інтересно…
- Що ж тобі інтересно?
- Та нє, Вась, з тубой разгуварувать не можна. Ти зразу кипиш і битися лізеш. А нащо мені з тобою битись, коли ми, так сказать, сусіди. Може, вона комусь була чортиця, а тобі й не чортиця. Моє діло, Вась, сторона. Моя, Вась, хата з краю, я нічого не знаю, - він знову зареготав. - Закурить даси?
Вася дав йому цигарку, з тих дорогих, які зараз купував.
- Хороші сигаретки куриш. А я «Памир» шмалю. Біжу оце до малої. Це така, що на десять мінут опоздай, очі тобі видере, така слабка на передок.
Шурка пихнув задоволено димом з Василевої сигарети й пішов, а Вася Равлик відчув, що в нього тремтять пальці - ніяк не міг прикурити. Але сигаретку він припалив, ковтнув диму, і йому раптом стало спокійно-байдуже.