- Щоб ти мені більше не шлялася, пойняла?
Тоді її руки відвалилися від лиця, ніби неживі, а по обличчі потекли раптом великі сльози, роз’їдаючи тіні від чорного олівця й рум’яна на щоках. Вона дивилася на нього широко розплющеними очима, але не бачила його. Васі стало зовсім недобре. Вогонь, яким палахкотів, погас, обличчя з бурякового стало бліде, очі, правда, ще палали, а вуста кривились.
- То ти пойняла? Щоб з хати мені без розришенія не виходила! - знайшов ще силу крикнути, і вона закивала головою, ніби лялька, а справжня лялька розтерзано лежала на подушці, й були в тієї ляльки, як і в Раї, почорнілі очі й нафарбовані вуста і нарум’янені щоки, але зараз вона, та лялька - мертва й нікчемна - розкинула руки й ноги й дивилася засклілими очима у стелю. І Васю Равлика раптом пробрав жах, бо йому увіч здалося, що та лялька - точна копія Раї, що це, зрештою, дивно змаліла й померла його супружниця, а ця велика, з голими грудьми й підтисненими коліньми, тільки тимчасово тут, що вона недаремно саморозмивається слізьми: прийде час, і ці сльози змиють її з ліжка, як пісок, і він знову відчує порожні куби своїх кімнат, і тільки ця лялька мертво скалитиме пластмасові нафарбовані губи в пластмасовій посмішці.
- Вечеряти будеш? - вже мирно спитав він.
Вона хитнула головою, зіскочила з ліжка, натягла плаття, захопила з постелі ляльку - тільки тоді він рушив на кухню. Запалив газ, поставив сковороду і кинув ложку масла.
- Скільки тобі яєць підсмажити? - запитав похмуро.
- Два, - прошепотіла вона десь за його спиною.
Розбив чотири яйця - зашкварчали.
- Сьогодні роботи не було й нас відпустили раніше, - казав, не повертаючись до неї, щоб не показувати їй дурного й покаянного обличчя. - Прийшов додому, аж хата відчинена, а тебе й сліду нема. Чому не зачинила хати? Чи хочеш, щоб нас обчистили до нитки?
- У мене нема ключа, - шепнув голос за спиною.
- Ключ висить на кілочку в сінях, - сказав він терпляче. - Хіба я тобі не показував?
- Я не смію, - шепнув за спиною голос.
Він не витримав і раптом розвернувся. За столом із лялькою в руках сиділа дитина. Власне, не дитина, а щось увіч із дитячим розумом і дитячими розширеними зі страху очима. А може, й справді вона недорозвинена? Тіло росло, а розум ні. Отож і вийшло щось таке неспівмірне: розумом дитина, а тілом - доросла жінка.
Зняв сковороду, взяв дві тарілки і розклав яєчню по два яйця кожному. Поставив перед нею тарілку, поклав виделку і добрий шмат хліба. Тоді поставив на вогонь чайника Рая почала пожадливо їсти, лялька була й досі затиснена в неї біля грудей.
- Не хотів тебе бити, - покаянно сказав Вася Равлик, цілком розуміючи непедагогічність свого покаяння. - Але коли б я цього не зробив, ти б перестала мене слухатися.
- Ти мене не сильно бив, - сказала Рая, наминаючи яєчню.
- А тебе били сильніше?
- О! - сказала вона. - Все тіло було в синяках.
- І тоді ти слухалася?
- Ну да. Для того вони мене й били.
- Більше били - більше слухалася?
- Ну да, - сказала вона, вимазуючи тарілку хлібом.
Тоді він звів на неї очі й торкнувся легенько пучкою:
- А хіба не можна так: ти слухаєшся, а тебе ніхто не б’є?
Поставила супроти нього розширені очі - ні, здається, не розуміла його. Тому й мовчала, а може, й насторожилася - до чого це він?
- Хочу з тобою мирно жити, - сказав Вася Равлик. - Чуєш, Рай: довго-довго!
Вона пирснула, геть-но як кішка.
- Чого ти? Не віриш?
- Все одно мене виженеш.
- Налий-но мені чаю! - наказав раптом. - Коли будеш шануватися, не вижену. І коли будеш слухняна.
Вона порвалася виконати його наказа, та відразу ж сіла.
- Це ти сам собі наллєш, - сказала байдуже. - Я не вмію.
- А навчитися не хочеш?
- Нє, - сказала Рая. - Непотрібно це мені.
Знову був загнаний у тісний кут. Знав, коли б устав і дав їй потиличника, вона, здається, чаю йому б налила. Але відчував ще покаяння від попереднього свого вчинку, тож устав і налив чаю обом.
- Слухай, - спитав раптом, відриваючись від чаю. - А чого ти до мене прийшла?
Вона блимнула на нього, але не відповіла.
- Хіба ти не знаєш, що коли жінка живе з чоловіком, їй належить робити жіночу роботу, а чоловікові чоловічу?
- Нє, - сказала вона. - Не знаю.
- А що ж знаєш?
Знову не відповіла. Допила чай і поставила філіжанку в блюдце.