Вася помив картоплю й поставив варитися. «Кат із нею, - подумав милостиво, - хай собі живе». Аби тільки не шлялася, бо тут він із собою нічого вдіяти не може, а вона, здається, вже не буде шлятися. Пішов зазирнути до спальні: Рая спала. Дивовижну мала здатність до сну. Спала вночі, спала вранці, спала з обіду і хіба ввечері виглядала бадьоро. Коли ж він дивився телевізора, то спала і ввечері. Здавалося: не буди він її, спала б, не прокидаючись, цілу добу.
Зрештою, він такий експеримент вирішив якось учинити. Не будив її до сніданку - вона проспала до обіду, не будив на обід - проспала до вечері. Тоді він повечеряв і до півночі дивився телевізор (було то у вихідний, а мав він вихідні у середу й неділю) - Рая спала. Спокійнісінько проспала до ранку, й він злякався: коли її не будити, то чи не впаде у летаргію? Отож уранці, йдучи на роботу (був тоді на першій зміні), він її розштовхав, і вона, як звичайно, прокинулася й пішла поснідати, а по сніданку спокійно повернулась у ліжко. «Нє, вона таки ненормальна! - думав він, з маху виходячи на Просиновську гору, але що мав удіяти? Навіть цікаво стало: невже коли він її не битиме й не виганятиме (той епізод з танцями можна вважати за випадковий), вона так і житиме біля нього, як сомнамбула чи, швидше, як кішка. «Ну й нехай буде кішка, - думав розважливо Вася Равлик, задихано долаючи останні метри гори, - тримають же люди дома всяку живність!»
Коли ж повернувся з роботи, думки в нього були інші. Сів на ослінці в кухні й, слухаючи соковитий булькіт картоплі, закурив і задумався. Ситуація, в яку потрапив, була безвиглядна. Як жінкою, він Раєю вже наситився і не чіпав навіть по кілька день, на що вона також не ремствувала, а відчувати, що в твоєму домі весь час хтось спить, теж було якось некомфортно. До хатньої роботи він її, напевне, не привчить, то, може, десь виходити з нею на люди: в кіно, театр, на річку, на човні покататися чи на катамарані, яких цього року випустили на річку кільканадцять; можна було б піти в кафе, на танці, на гойдалки й атракціони, піднятися разом на чортовому чи б пак оглядовому колесі, пограти біля ігрових автоматів - може, так він зможе її розважити. її і себе, бо сидіти весь час у хаті Васі Равлику, незважаючи на таке прізвисько, таки не хотілося, він уже, відверто кажучи, знудився, бо скільки ж можна? Ще молодий, хоче розваг, хоче руху, а не тільки цього елементарного животіння, коли вона спить, а він їсти варить або щось робить у домі чи біля нього.
Вася Равлик був хлопцем рішучим, отож він торкнув ножем картоплину в кастрюлі, а що не зварилася, рушив до спальні й Раю безцеремонно розбудив.
- Слухай, ти в кіно ходити любиш? - спитав.
- Нє, - злякано мовила вона.
- Та не бійся, дурна, - засміявся Вася Равлик. - Я от тут сидів і думав: сидимо в хаті, як сичі, й нікуди не ходимо.
- А я й не хочу кудись ходити, - боязко сказала Рая.
- На танці ж бігала.
Вона затремтіла.
- Ти мене за це вже бив.
- Та брось ти! - плеснув її по голому коліні Вася. - Дурний був, що такого не тямив. Розважитися нам треба. Хочеш, підемо на танці.
Вона закрутила головою.
- Нє, я туди більше не піду.
- Ну, гаразд, підемо на гойдалки, чортове колесо, карусель.
Подивилася на нього, може, з невеличким інтересом.
- Я там ніколи не була.
- Ну, ти й справді ніби з лісу вискочила, - сказав Вася Равлик. - Як та Мавка з «Лісової пісні».
- З якої пісні? - спитала Рая.
- Ну, книжка така є. В школі учать. Мавка, Лукаш, ти що, ніколи не чула?
- Нє. Вони на чортовому колесі каталися?
- Хто?
- Ну, що ти казав.
- Ще й як каталися, - мовив, усміхаючись, Вася Равлик. - Вдягайся!
Слухняно встала й накинула на себе плаття. Вася пішов на кухню, картопля вже доварилася. Зцідив її і засмачив маслом. Тоді накрив покришкою й потрусив.
- Іди їсти! - гукнув.
Вийшла на кухню боса, але вже з начорненими й насиненими очима.
- А ти не можеш не мазатися? - спитав, розкладаючи тарілки.
- Нє, я так красіва.
- Думаєш?