- В мене лишилися гроші, - винувато продзвенів Раїн голосок. - І я купила намисто. Можна?
- Ну що ж, гарне намисто, - сказав Вася.
Тоді густо наквецяні губи ще більше розсунулись, а не менш намазане личико радісно засвітилося. Правда, це тривало мент, Рая сіла біля нього, і йому здалося, що ті джинси тріснуть, так натяглися від увігнаного в них тіла. «Е, - приречено подумав Вася Равлик. - Так вона, здається, голіша, ніж у платті».
- Куриш, а мені не даєш - примхливо сказала Рая.
Дав їй сигаретку і засвітив сірника. Вона спрагло затяглася.
- Підем на каруселю і гойдалку? - сказала.
- А може, додому? - несміливо запропонував він.
- Але ти ж сказав, що коли куплю джинси й кофточку…
- Гаразд, - сказав він, випльовуючи гіркого недопалка і твердо знаючи, що ніяка сила вже не виведе його з нею на гулі. - Ходімо на гойдалку й каруселю. В тебе не закрутиться голова?
- Нє, - мовила Рая. - В мене голова ніколи не крутиться.
В неї й справді не закрутилася голова, літала на гойдалці ніби пташка, і знову її обличчя засвітилося, стало аж натхненне, навіть ота косметична маска її не потворила. І Вася Равлик зрадів од того, що йому вдалося хоч так розтопити її непроникний холод та байдркість, а ще він подумав, що Рая таки дитина, яка виросла тілом, а не розумом, отож до неї треба ставитись, як до дитини. Отак він думав, шалено мотаючись на гойдалці й відчуваючи, що йому голова паморочиться, а ще його здорово-таки понуджує. Але героїчно тримався, бо відав: з’являтися слабким в її очах не можна. Чому не можна, не знав, але так наказував йому чоловічий гонор, а ще теж неабищо. І Вася Равлик героїчно матилявся між небом і землею, а Рая навпроти сміялася, щось вигукувала, щось до нього покрикувала.
Нарешті днище гойдалки тернулося об тормоза, і Вася Равлик полегшено зітхнув, бо ще трохи, і він не витримав би, а таки випав би з цього повітряного човника. Рая ж була невгамовна. Вона відразу ж потягла його до каруселі, але він сказав, що хоче перекурити, бо й справді йому конче треба було хоч трохи відсидітися й віддихатись. Тоді Рая хитренько на нього позирнула й спитала:
- А можна, я покатаюся, а тоді ще разом?..
Це, здається, була перша розумна чи розважна фраза, яку витворили її вуста, і Вася великодушно кивнув, дозволяючи. В губах у нього квітла цигарка, очі його зімружилися, бо дивився він услід тій істоті, туго затягнутій у джинси, і сам дивувався, що має щось із нею. Вона ж ішла визивно, навіть трохи вульгарно, покручуючи задком, і Вася Равлик відчув щось середнє між гордістю і бридливістю: «То оце я з нею живу?» Але вона вже забула про Васю Равлика, вже крутилася довкруж стовпа в підвішеному на ланцюжках сидінні; її нечісане волосся тріпотіло, очі солодко мружились, а вуста розтяглися. Вася випускав сині колечка диму і крізь ті колечка та й пасми ловив її лице, коли напливало на нього. Раптом Вася стрепенувся: на тій-таки каруселі, побіч Раї, хоч і на іншому сидінні, крутився той-таки патлань, якого він недавно від Раї прогнав. Той щось гукав дівчині, а вона повернула в його бік голову і приязно всміхалася, ніби й не знала, що він, Вася Равлик, за нею стежить. Патлань простяг руку, схопився за Раїне сидіння і щосили пожбурив ним від себе, Рая радісно верескнула. Вася Равлик зірвався на ноги: одне те, що перед очима його розігрувалося щось цілком обурливе, а друге, в його присутності Рая ніколи так радісно не верещала. Вася замахав руками, подаючи зрозумілі знаки, що поб’є її, тобто затрусив перед собою безсилим кулаком, але Рая, очевидно, була короткозора, а може, й справді забула про того, хто її сюди привів, бо не зважила на його жести ані на мак. Тоді Вася сердито плюснувся на лавку й почав витягувати із сигарети дим аж так, що та зашкварчала, аж попік собі пальці, бо цигарка докурилась; і єдине, що йому залишалося, дочекатися кінця запуску, а доти люто стежити за повітряними іграми своєї коханки. А може, встати, подумав він, повернутися й піти геть? Хай воно все пропадає, оті гроші на джинси і за плаття (до речі, он воно лежить біля нього, загорнуте в папір і перев’язане шворкою), оця чортиця з її нескінченними фокусами, оце чудне їхнє, майже нереальне співжиття! Хай отой патлань забирає її й веде під три чорти - він же, Вася Равлик, зачиниться в хаті й пізнає солодку розкіш самоти. Вася знову зірвався на ноги, рішучий і немилосердний, але саме в цей момент каруселя зупинилась і до нього підбігла повна непідробної радості Рая, а той патлань десь зник, розчинивсь у юрбі, а може, його й не було? Але Вася був надто сердитий і надто роздразнений, щоб вірити в таку чортівню.