- Хай йому чорт із цими чортицями! - пробурмотів Вася Равлик і ледве звівсь із підлоги - все тіло йому боліло.
Розбито почвалав до холодильника, вийняв звідти недопиту пляшку із самогоном і просто з горличка її вицмулив. Гарячий струмінь потік йому по жилах, а очі зробилися вузькі й холодні. Висунув шухляду кухонного столика й витяг звідти кастета. Наклав на долоню і розімкнув пальці. Зняв із цвяшка ключі й пішов по кімнатах, гасячи світло. Тільки по тому вийшов на ґанка і ледь не перечепився через Раю, яка сиділа тут скулено.
- Я тобі сказав - забирайся! - проказав він крізь зуби й почав замикати хату.
Рая скавульнула в нього в ногах, як побита сука, і ще тугіше зібралася в грудку. Вася Равлик замкнув двері, поторсав їх, а тоді збіг зі сходок, подавшись до хвіртки.
- Не проганяй мене, Вась! - донеслося від ґанку печальне м протяжне. - Побий, а не проганяй!
Але він не відповів. Хряпнув хвірткою і опинився на порожній темній вулиці, на якій горів тільки один ліхтар, та й гой десь аж у кінці її. Вася Равлик уклав у вуста цигарку й закурив. Кастет холодив йому долоню, і він опустив праву руку в кишеню. Віталій Корж жив неподалік від ліхтаря, і Вася Равлик насторожено зиркнув у бік вікна рябої Надьки - було воно безживне. З Магаданшиної хвіртки, як завжди, шмигнув кіт, той-таки, чорно-чорний, але Вася Равлик був не в такому стані, щоб жартувати і з ним вітатись. Тож люто фуркнув на нього, і кіт з жахом пропав у дірці паркану. Зрештою, виваженого плану Вася не мав: чи постукати й викликати Віталія, а коли вийде жінка, хай і вона знає, який у неї в хаті кнуряка, чи просто почекати, - може, він додому ще не прийшов? Але Віталія Коржа викликати не довелося. Той стояв за парканом, власне, за хвірткою, і його голова, увінчана білою кепочкою (в цій кепочці він і рибалив), цвіла вогником сигарети.
- Здоров, Корж, - мирно сказав Вася Равлик, стискаючи пальцями кастета.
- Привєт! - добродушно озвався Віталій Корж. - Я оце стою і думаю: славного коропця ми тоді з тобою впустили.
- А я оце йду й думаю: чи є твоя жінка вдома? - вкрадливо сказав Вася Равлик.
- Тобі нащо моя жінка? - насторожився Корж.
- Переспати хочу з нею з твого разришенія, - сказав Вася Равлик. - Ти з моєю кільчився, а я тепер хочу з твоєю. Поміняємося, га?
- Та ти шо! - обурено сказав Віталій Корж. - Та ж то не жінка в тебе, а лярва. А тобі шо, жалко?
Вася вдарив Коржа просто в щелепу. Той заверещав і кинувся в глибину двору; Вася ввірвавсь у хвіртку, і вони зчепились у дворі, тузячи один одного. На вереск вискочила його жінка й теща і метнулися з криками їх розтягувати. Корж улучив момент, югнув у розчинені двері, накинувши зсередини гачка й залишивши власну жінку й тещу Васі на розтерзання.
- Чи ти сказився, Вась? - спитала Марина Коржиха. - Що той гицель натворив?
- До жінки моєї лазив, псюха! - сказав Вася Равлик, скидаючи з руки кастета. - А ти не знала?
- Ой ти Господи! - аж руками вдарила об поли Карташевська. - Такий паразіт!
- Да, - сказав Вася Равлик, випльовуючи кривавого згустка. - Я на роботу, а він туди, як котяра блудний!
- Ти це точно знаєш? - погрозливо спитала Марина.
- На свої очі бачив.
- І це він лазив до тієї лярви, тієї чортиці? - все ще не могла прийти до тями Марина.
- Слухай, теє! - погрозливо сказав Вася Равлик. - Прикуси язичка.
- Ах, да! - схаменулася Марина. - Я й забула, що це ти з нею. Ну й кобелюк! Ну й паскуда!
- Паразіт! - гукнула фальцетом Карташевська. - Ти йому не спускай!
- Зараз він у мене получить! - метнулася Марина до дверей, але тільки затрусила ними. - Мам, він зачинився!
- Бий вікна! - наказала мати. - Цей номер йому так не пройде!..
Вася Равлик ішов по вулиці, щодо Віталія він був уже спокійний: чого не додав він, додадуть власна жінка з тещею. Там, за спиною, лунали крики і дзвеніло розбите скло; а Вася Равлик ішов ущерть налитий темрявою, з перекривленим обличчям, з малими примруженими очима і розминав руку, яка боліла після ударів кастеткою. Віталій Корж кілька разів з’їздив по обличчі і йому, розбив губу, Вася прикусив собі язика, але це були дрібниці. Тепер він ішов у зворотному напрямку, а щоб не потрапити в поле зору підзорної труби рябої Надьки, спустився до річки і подався зарошеною стежкою вгору по Кам’янці. З Шуркою Куксою так легко, мабуть, розправитися не вдасться, бо той не такий дурний, щоб поночі вийти до Васі Равлика. Окрім того, він хитрий, той Шурка, й відразу ж здогадається, чого Вася до нього прийшов. Але Вася був упертий.