Але Йонту не цікавив нині пух, як і гіпотези походження річки; він сидів на лавочці, покурюючи «Біломорканал», дивився на розлоге водяне плесо, на кущі по той бік річки (моста для закоханих, якого будували щороку, вже не зводили - це потрібно зазначити, щоб зрозуміти, чому закохані покинули ті розкішні кущі й замінили їх не зовсім зручними верболозами) і на човни, в яких сиділи самі жителі околиці, оскільки водну станцію перенесли на новий пляж (у річці виявилося по пуп води); Йонта дивився з показним спокоєм, як мирно плавали ті, і ті, і ті: жінка, чоловік, одна чи дві дитини, часом якась стара чи старий (старий здебільшого їздив сам), і в Йонти від зворушення затремтів кінчик губи. В цей час підійшов Вова і вмостив на лавці свій чималий задок, а на стежці, що з’єднувала цю лавку з Йонтиним будинком, вже заколивалася поважна й спокійна Вальчина постать. Валька йшла, як велетенська качка, перевалюючись з боку на бік, - звичка бути живими вагами й перекидати з руки на руку клунки. Вона й тепер наче перекидала ті клунки, і Йонта всміхнувся їй назустріч.
- Диви, папа, - торкнув його Вова й показав на річку, на якій плавали човни, навантажені жителями околиці.
Йонта зрозумів Вову, а Вова від захоплення розкрив рота. В цей час надійшла і Валька Вона стала за їхніми спинами, поклавши пухкі руки на спинку лавки й дивилася також: чисте плесо води, кущі по той бік річки, човни, завантажені жителями околиці.
- Скільки стоїть? - спитала Валька.
- Вещ, шо нада! - сказав тим самим тоном Йонта, і вони якусь мить зорили, як мирно плавають по водяному плесі жителі околиці. Вова тим часом смикав і смикав Йонту.
- Чого тобі? - подивився на нього Йонта.
- Слиш, папа, - все ще смикав Вова. - Купи желєзного.
- Щоб не протікав, - додала поважно Валька, і Йонта виплюнув скурений до останньої крихітки тютюну «Біломорканал».
18
Все це діялося, як і купівля кухонного комбайна, без участі рябої Надьки, тобто без участі її труби. Причини до того були поважні, й читач мав змогу в тому переконатися. Через ті важливі й не зовсім приємні події читач матиме деякі втрати: так він ніколи не довідається, на які кошти прибудували собі Семенюки (Семенюк-молодший + дочка таксистихи) ще одну кімнату, а чергова сварка зі Семенюками відкладалася на невизначений час, який виходить з рамок цієї оповіді. Бо мозок рябої Надьки на кілька день перестав працювати для загального добра; треба було вирішити проблеми власні, її суспільна діяльність припинилася на два дні. Тепер вона чатувала на дочку Трасицької, яка, мов курка, котра вивела каченят, бігала вздовж берега і кликала Олєжика - Олєжик так само, як ті нерозумні каченята, пірнув у засипаний пухом світ, лазячи разом з котами і верболозними залицяльниками по тих-таки верболозах. Відстань від річки до каменя (той камінь годилося б писати з великої літери) була завелика, тому ряба Надька, в якої на два дні послабшала суспільна свідомість, рушила від каменя й повільно пішла до річки, захопивши помийне відро, щоб заодно набрати води й вимити вдома підлогу. Вона перехопила дочку Трасицької, коли та вже хотіла перейти до греблі й пірнути у верболози, а оскільки пух уже виморив її, забула про свого Олєжика, а помийне відро рябої Надьки почало випарюватися сонячним промінням, що було потрібно з дизенфекційних міркувань.
Таким чином дочка Трасицької пожалілася на Олєжика, і ряба Надька погодилася з мудрим її узагальненням «Тепер такі діти!»
- Он у мене вже доросла, - сказала ряба Надька, і ця тема так зацікавила дочку Трасицької, що вона аж озирнулася навсібіч.
На обличчя рябої Надьки наплив сум, такий безмежний, що в дочки Трасицької радісно тенькнуло серце. Тоді ряба Надька зітхнула й виголосила промову, яку вирішила повторити принаймні ще дев’яносто дев’ять разів. Вона проказала її, нітрохи не заникуючись і не збиваючись, а оскільки значення її немале (не кожну промову проголошують сто разів), ми зважуємося подати її від слова до слова, не вмішуючись у її стилістичну структуру.
- Хто б подумав, - сказала ряба Надька, - що впаде на мене такий сором? Господи, коли б мені хто сказав, що таке має случиться, я б йому очі заплювала. - «А заплювала б», - подумки згодилась у цьому місці дочка Трасицької. - В нашому роді споконвіку не було байстрюків, - дочка Трасицької при цьому всміхнулась (ясна річ, також подумки). - Я їй годила, я їй те, я їй се, а вона дивіться: отблагодарила! - ряба Надька при цьому витисла сльозину з правого ока; згодом, коли вона повторила це п’ятдесят два рази, довелося витискати сльозу і з лівого ока; дочка Трасицької при цьому притакнула, намагаючись дивитися на співрозмовницю якнайспівчутливіше. - Від теперішніх дітей благодарності не жди! Мало я била її, сучку, їй, бачте, - сорочку шовковую, кофточки, ліфчики моднєйшиї; їй, бачте, - Капрони, нейлони, рости розумна дєвочка, аж нє - вітер у голові! - «Пух», - подумала консервативно дочка Трасицької, засуджуючи методи виховання рябої Надьки. - Я кажу: Галя, все тобі дам, тільки будь порадошна, будь умна; що я вже старалася: хіба в молоці, бестія, не купалася: духи, адікалони, мазі й перемазі, помади усякі. Воно, самі знаєте, хочеться, щоб дєвочка була, як усі, а вона - в кущі! - «У верболози», - уточнила подумки дочка Трасицької. - Вижену заразу, вижену паскуду, хай іде до того, з ким волочилася! - ряба Надька в цьому місці заплакала, бо саме в цьому місці й дочка Трасицької, і всі дев’яносто дев’ять сусідів мали б її втішити, тобто сказати те, що вони й казали з долею лукавства, але й цілком доброзичливо: «Ну, що це ви, Надечко (видозміни: Надю, Надіє Опанасівно, сусідко, мадам), з ким воно не случаїться. Неприятность, що й казать, але ж своя кров!» - Отож-то, що своя кров, - схлипувала ряба Надька, - бо де їй подітися з малою. - «Що, донечка?» - запитували сусіди. - Славненька, очки, як тернятка, губки такі потішні, а апетит! Глянула на неї і серце розтопилося, - ряба Надька втирала сльози, даючи змогу дочці Трасицької і всім дев’яносто дев’ятьом сусідам уставити те речення, яке годилося сказати неодмінно: «Не беріть до серця. Не ви перша, не ви й остання. Тепер такі діти!» - Тепера такі діти, - згоджувалася ряба Надька і звела голову: очі в неї сухі й сині і в них горить сухий і синій вогонь.