- Сьодні в мене дві п’ятірки, мам! - радісно сказав, бо знав, чим потішити матір. Мати кинулася до нього з поцілунками, але він був для цього надто великий і відвівся. Тим більше, що п’ятірок тих і в помині не було, а тільки трійка й четвірка. Але звик уже брехати матері, бо знав: коли хвалиться п’ятірками, вона дає ще й карбованця за кожну і ніколи після того не дивиться в його зошити та щоденники; зрештою, й щоденника для оцінок він учителям давно не дає. Підійшов і смикнув двері, забиті двома великими цвяхами, - здивовано повернувся до матері.
- Що таке, мам?
- Нічого, нічо! - заусміхалася та крізь сльози. - Там тепер папка буде, а ми з тобою тут. Так ми з ним рішили: не можу я жити з п’яницею та босяком.
І вона знову кинулася до сина, обійняла його, обілляла слізьми, приказуючи крізь ридання:
- Не будь, як папка твій непутящий! Немає він ні совісті, ні честі, а живе як блудящий пес. Не будь такий!..
Але вона йому так часто казала ці слова, що вони давно вже на нього не впливали.
- Та що ти, мам, хіба я не знаю! - сказав юнацьким баском і вивільнився з її обіймів, бо ж не розкаже він, що в бур’янах між куп сміття є місце не тільки для старих, а й для молодих, отож і вони зробили там з хлопцями притончик, часом там випивають і ріжуться в карти, і йому, Сашкові, здебільшого на карти щастить, і мають вони там дві марушки, з якими не раз злягалися, навіть робили те по черзі - і це так цікаво, що коли згадує потім, у нього серце колотиться, отож і сьогодні він дочекається, щоб мати пішла на роботу, бо й сьогодні їхні марушки обіцяли прийти, і вони робитимуть те саме; і зовсім од того, що робить, не стає він поганший; зрештою, і батько його не краде й ні на кого не нападає, хіба на роботу не хоче ходити й компанії любить.
- Де ж я буду уроки робить? - спитав невдоволено, коли поїв.
- Я твого стола папці віддала, - винувато сказала мати. - Поки що за цим посидиш, я потім куплю, ну, потерпи трохи, синулю…
- Треба своє місце мати для уроків, - сказав Сашко.
- Матимеш, матимеш, - запобігливо обізвалася. - Це поки що.
Засопів, але нічого не сказав і почав розкладати книжки на великому столі - робив це поважно, неквапно.
- Після школи відпочив би, - сказала мати тим-таки запобігливим тоном.
- Зроблю уроки й погуляю, - сказав Сашко. - Ніколи мені зара відпочивати…
Вийшла з дому заспокоєна й потішена синовою старатливістю, а біля річки у верболозах ридали солов’ї, тонко пахли в обійсті вже майже перецвілі бузки, та й жасмин розквітав, і літо вже йшло на землю, зелене й молоде, літо з квіту. Й було б уже, здається, все добре в неї, коли ж побачила на стежці свекруху, замотану в хустку і в вовняній кацавейці поверх линялого халата, а ще й у капцях на босу ногу, оторочених хутром, як і кацавейка. Свекруха поблискувала ґудзичками-оченятами, що їли Марію й проїдали, а вуста зробилися такі тонкі, що й видно їх не було.
- То це вже ти з чоловіком розділилася? - спитала свекруха.
- Самі знаєте, - відказала невістка.
- А хто його, лобура, годувати буде?
- Мені яке діло? - мовила невістка - Годуйте ви, коли такого виростили.
- Не я виростила, а ти його такого зробила! - закипіла свекруха. - І чого б я його годувала - він уже самостоятельмий, - тоненько додала, і це було лихим знаком, коли так тоненько починала говорити. - Да, і жонатий він!
- Припече, то на роботу піде, - сказала невістка.
- А як не піде?
- То хай здихає з голоду. Або іде красти. З мене досить.
- І це ти, в чужу хату утелющившись, а хазяїна в малу комнату виперши, а собі велику взявши, таке смієш казать? - вже зовсім тонко пропищала свекруха.