- Обідив, - сказала гостро жінка.
- Це я для того, щоб знать, - мовив тихо, повернувся й пішов, навіть вікна свого біля драбинки не прихилив.
Марія постояла у дворі: йшов до бур’янів. Трохи була схвильована, через те не взялася втягувати столика до хати, а підійшла до хвіртки. Смерд-молодший ішов розслабленою ходою безвольного чоловіка, спокійно курив, і його сині очі дивилися туди, де ридали у верболозах солов’ї.
Компашка сиділа колом і різалась у карти, марух не було. Партизан з осторогою зирнув на Смерда-молодшого, але той був добродушний.
- Є навар, - сказав він. - На літру самограю. Хто піде?
- Давай я, - сказав Партизан.
- Не, лучче Єва. Єву Іваниха лучче любить.
- Можна, - сказав Єва встаючи. - Давай червонця.
Смерд віддав, і Єва, як ведмідь, почалапав через бур’яни.
- Чо’ стоїш? - спитав Партизан. - Сідай замість Єви.
- Он же дєньгі на випивон оддал, - захихикав Харя. - Ілі у тібя що єсть?
- Коли он вгощає, - сказав Торя, - ми йому подкинуть можем.
- Нє, я тут до Партизана дєло маю, - мовив Смерд. - Поки Єва прийде, пішли, Партизане, погуляєм.
- А може, я не хочу з тобою гулять? - показав зуби Партизан.
- Коли так, то й так, - сказав Смерд і раптом урізав Партизана носком черевика. Той з криком повалився, хотів зірватися на ноги, але на ньому вже сидів несамовитий Смерд і гамселив, по чому бачив.
- Та ти шо, Смерд, очумєл? - крикнув Харя. - Сказився?
Торя навпаки спокійно вклав цигарку до рота й пихнув димом.
- Пусть б’ються, - сказав спокійно. - У них там свої щоти. По бабах!
Партизан рвонувся з-під Смерда, перекинув його і вдарив між бур’яни, ревучи, як бугай.
- Шо ви не поделілі? - спитав Харя, закурюючи й собі.
- Знає киця, чиє сало з’їла, - сказав Смерд.
- Конєшно, - мовив Торя, випускаючи дим - Кода б он до моєї баби ліз, я йому б тоже харю розтовк, ги-ги!
- Да, - сказав Харя, - баби - причіна человєческіх нещасть.
- Усьо чотко! - сказав Смерд, сідаючи на притоптаний бур’ян. - Де це той Єва, бо в мене вже кишки болять.
- Ну, скоро полєчіш, - сказав Харя. - І ми коло тібя, ги-ги!
- Ги-ги! - показав гнилі зуби Торя.
7
Марія Смердиха-молодша, в дівоцтві Демиденко, стояла біля хвіртки, хоч її чоловік уже давно зник у бур’янах, - чогось їй на мить смутно стало. В цей час повз неї ніби ненавмисно протягла пса куца Наталка; пес, побачивши Марію, до якої мав свої особливі собачі симпатії, ніби ненавмисне звернув до Смердишиного двору, потягши, звісна річ, за собою й куцу Наталку, бо та була мала, а пес великий, отож часто випадало, що не вона його вела, а він її, і ніколи з того вона не жалкувала, бо проголосила якось біля каменя: «Ніззя нікада опираться: шо має статься, станеться, а шо не має, то не станеться. Ото веде тебе, йди і ніззя тіки робить чорті-шо!» Отож куца Наталка звернула до двору Смердів, що миттю відзначила підзорна труба рябої Надьки, а за мить та вже стриміла біля каменя, ніби хотіла підслухати їхню балачку: її недоброзичливці казали, що та відьма чує за кілометр. Куца ж Наталка перебувала у тривалій сварці з рябою Надькою, через це особисто не була присутня при розмовах, які вела там роздразнена Смердиха-старша, що не завадило їй, певна річ, все, що там говорилося, відати по дрібочки.
- Здоров! - сказала Наталка, а пес зробив спробу обнюхати Марію крізь штахетини паркану, при цьому сильно матиляючи хвостом. - Бачила, що твій у хату вікном лазить.
- Треба ж цих паразитів якось учить, - трохи захолодно мовила Марія.
- Ну да, - сказала куца Наталка, - їм тільки дай волю - це таке стерво! А шо, правду кажуть, що ти з ним розійшлась.
- Хто каже?
- Ну хто? Свекруха твоя. Каже, що ти й двері забила двома цвяхами і шо все добро розділила і шо не годуєш уже його.
- Може, й правда, - сказала Марія, - а може, брехня. Стара до нас не заходить, то вона не може того знать.
- А ти і з нею посварена? - з інтересом спитала куца Наталка, аж подаючись до приятельки.
Марія промовчала. Увіч не мала настрою вступати в балачки.
- Думаєш, він справиться? - з сумнівом спитала куца Наталка, а її пес зробив спробу відчинити хвіртку лапою, щоб зайти до Марії, що йому, ясна річ, не вдалося, бо та хвіртку тримала.
- Горбатого могила справить, - сказала Смердиха-молодша.
- Да, трудно з цими паразітами. То це ви і в суд подаватимете на розвод?
- І це свекруха сказала? - неприязно зирнула Марія.
- Нє, цього не казала. Це я вже від себе питаю.
- Ми з ним полюбовно розійшлися.
- Полюбовно? - округлила очі куца Наталка. - Це значить, що у вас як ото сварка. Ну, конешно, паразітів тра учить.