- Ми з ним розійшлися назовсім, - трохи сердито відказала Марія.
- Да, інтересно, - мовила куца Наталка, вела вона розпит обережненько, бо увіч бачила непривітність товаришки. - По судах кому воно приятно тягаться. Тоже придумали: не хочеш разом жить, то тягни в суд.
- А я не хочу ні перед ким вивертати своєї білизни.
- І це правильно, - сказала Наталка - А шо, ти і з сестрою посварена?
- З чого ти взяла? - здивувалася й трохи вразилася Марія.
- Аз тою, що вона про тебе у мене розпитувала. Ну, про цей твій розвод… А чого мене? Могла б і до тебе прийти.
Ця новина Марію раптом схвилювала добре знала, що сестрі її біди - як маслом по серці, що вони з Йонтою залюбки перебиратимуть її кісточки, що, зрештою, може, сестра до неї й прийде, щоб розпитатись, а може, й не прийде, бо так повелося, що Валька з Йонтою ніколи в її двір і ногою не ступали, хоч не раз до себе їх запрошували - ніби підкреслювали, що вони між собою не рівня, що роблять їй милість, запрошуючи, - гнів уже клекотів у Марії, і вона хотіла відшити куцу Наталку - не до балачок їй було.
- Ну, я пішла, бо в мене нічо не зварено, - сказала й покинула Наталку з її вельми розчарованим псом, бо йому так і не вдалося сьогодні з насолодою обнюхати Смердихи-молодшої. Він аж заскавчав легенько, але міцна Наталчина рука повела його, куди не хотів, і він, опираючись і рвучись із ланцюга, рушив у подальші мандри, навіть не запримітивши, що ту розмочу біля хвіртки слухала, схована за рогом хати, Смердиха-старша, якій, однак, підслухи дали зовсім мало поживи, тож вона зайшла у невістчин дворик, щоб розпитати про сина, який потеліпався в бур’яни, зокрема, її страшенно цікавило, де взяв її син гроші, адже місцеві сороки вже встигли їй донести, що компанія в бур’янах уже п’є, прогнавши тільки Партизана, що марух із п’яницями нема і що «ставить» ніхто інший, як Смерд-молодший, а решта, навіть Торя, який виграв сьогодні у карти, п’ють надурнячка. Таке марнотратство синове тяжко вражало Смердиху-старшу; вона навіть подумала, чи не вкрав її синуля ті гроші в своєї жінки - оце й була причина, чому Смердиха-старша підслуховувала і чому так швидко забула про недавню з невіткою сварку - ось і стовбичила в невістчиному дворику, сподіваючись, що та з’явиться, в чому й не помилилась.
- Вийшла в мене сіль, - сказала свекруха, коли Марія ступила у двір. - Чи не позичила б? Неохота з-за одної солі до магазину пертися.
Марія блимнула на свекруху, але так уже в них повелося: коли першою заговорювала старша, то молодша цей знак миру безвідмовно приймала. Пішла й винесла старій скляничку солі, що й стало знаком їхнього миру.
- Не знаєш, чого Юрка поліз ото в бур’яни? - спитала солоденько.
- Мене це не інтерисує, - коротко відказала Марія.
- А не знаєш, що вони там п’ють? - тим-таки голоском спитала свекруха.
- Він весь час п’є, - мовила Марія. - Мені вже до нього діла нема.
- А не знаєш, що вони п’ють на його гроші?
- Ви звідки знаєте? - не втримала байдужого тону Марія.
- Ну, в нас на вулиці таке сховать трудно, - ухильно відказала свекруха.
- З марухами п’ють? - холодно спитала Марія.
- Нє, ті ще не приходили.
- Ну, то хай п’ють, мені яке до того діло.
- Воно то так, - сказала свекруха. - А де Юрка взяв гроші?
- Десь узяв, - буркнула невістка. - Може, у вас украв.
- У мене? - зчудувалася Смердиха-старша й засміялася, поводячи замотаною в хустку головою. - В мене не вкраде, бо в мене тих грошей нема. Де в бідного гроші? А може, він у тебе потяг?
- Ми з ним розділені, - сказала Марія.
- Ну, мені до твоїх грошей діла нема, - пропищала Смердиха. - Я тебе хотіла придупридить.
- Спасибочки, - мовила Марія. - Якось розберемося.
Смердиха-старша пішла до себе невдоволена. Одне те, що загадка залишалася загадкою, а друге: довелося йти на дочасне примирення з невісткою і все заради скіпки солі. По-третє, вона не мала з чим новеньким вийти до пащекух біля каменя - це найбільше її огірчувало. Зирнула на Смерда-старшого, той сидів на стільці і плів сіточку, водночас тужно позираючи на річкове плесо, - їй страх як захотілося зруйнувати спокій старого, а як це зробити, чудово знала: треба з ним заговорити про гроші. Через це вона крадьки підступила до старого й мовчки стала, тримаючи водночас на обличчі такий загадковий, тривожний і водночас таємничий, ще й урочистий вигляд, що він раз і другий кинув на неї роздратованим поглядом.
- Чого це стала тут, як стовп? - не витримав нарешті.
- Є чого, - багатозначно сказала Смердиха-старша. - Тіки тобі неінтересно, шо в нас у домі робиться.