- Шо?
- Та це я, - засміялася Любка. - Зробила собі ні ніч косметичну маску.
9
- Ти того, - сказав Юльці Коля-рибалка, коли прийшов на роботу, а та саме готувалася відходити на свою, - шукай чим покрити сінці, бо я вже через два дні буду кончать.
- А ти мені не дістанеш? - спитала Юлька, якось загадково всміхаючись.
- Про те в нас договору не було, - сказав Коля. - Ти й так мені дорого обходишся.
Вона нічого не мовила й пішла, а Коля озирнув її з висоти, тобто з горбка: і справді була почварна. І що він у ній знайшов - аж так на неї укалує, ще й немалі гроші за те своїй жінці платить на відкупне: нє, він-таки справді сказився. Подумав, що сьогодні треба дати собі відпочити, тобто попрацює він сьогодні й безплатно, або спробує домовитися, що вона заплатить йому іншим разом, бо він після вчорашнього якийсь ніби ватяний. Позіхнув на повного рота, закурив, але сигарета йому не смакувала. Озирнув критичним оком свою роботу: виходило ніби й непогано.
«Да, я малахольний, - подумав він самокритично, - як уже кажусь, то кажусь!»
Йому жахливо не хотілося братися до роботи - був ніби викручений віхоть. Тоді відчув, що на нього хтось дивиться - була то жінка-коза.
- Слиште, цьоць, - сказав Коля-рибалка. - Може б ви мені якусь чарку вцідили на похмілля?
- Хай тобі Юлька цідить, це вона тебе найняла.
Коля-рибалка сів на колодку.
- Юлька не вцідить, бо вона проти цього, та й нема її, - сказав. - Я вам заплачу. Скільки ви берете за одну чарку?
- Як для тебе - руб!
- Ото! - сказав Коля. - Дорого. А в чарку у вас скільки влазить?
- Тепер все дорого, - сказала жінка-коза. - А в чарку в мене влазить сто грам.
- Ну, то несіть, бо я щось ніяк не візьмусь за роботу.
В цей самий час Юлька переходила через кладку, поставлену над розмитою водою греблею, і назустріч їй із кущів, як чорт, висунувся Шурка Кукса.