- Хе-хе, - сказав він, облапошуючи Юльку. - От я тебе й передибав. Таки найняла Колю-рибалку?
- Бо ти не хотів, - сказала байдуже Юлька, на лапання вона ніяк не зреагувала.
- Але мені це дорого, - сказав Шурка Кукса. - Може, тобі щось дешевше тра?
- А чого ж, тра, - спокійно сказала Юлька - Два рулони толі.
- На ті нещасні сінці аж два рулони? - обурився Шурка. - Та туди й одного досить.
- То достань одного, - мовила незворушно Юлька.
- І можна буде до тебе прийти? - по-молодецькому ошкірив зуби Шурка.
- Якщо не будеш п’яний, договоримся, - сказала Юлька, а коли він ще раз хотів схопити її за пишні груди, відбилась.
- Аванс, Юль, - ображено сказав Шурка.
- Аванс ти уже взяв, - сказала вона і розважно пішла стежкою так, наче вони були незнайомі.
- Нє, почекай, - догнав її Шурка, схопивши за плечі. - Це коли я дістану толі, тоді ти з обома?
- А це вже не твоє діло, - вирвала плече Юлька. - І я тебе не силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.
Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї, як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. З іншого боку, йому було образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату, тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.
- Фу, чорт! - сказав сам собі Шурка Кукса. - Що це я в неї влюбляюся?
Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатись? Пішов через кладку - вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі він знав де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти туди було нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер вороги.
«А може, саме тому й можна забрати того рулона, бо ми вороги?» - розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів щось під носа - йому ставало весело. Бо й справді, чого йому чимось перейматися, коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі. Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому нічого не винний і не зобов’язаний.
Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук - хотілося йому подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Щурка, од такого задоволення відмовився, а цей на гачок попався - недаремно він рибалка.
- Привіт, Коль, - сказав він, вийшовши на горбка. - Укалуєш?..
- Як бачиш, - сказав Коля-рибалка.
- І вона платить тобі наложним платежем? - показав зуби Шурка.
Коля-рибалка подивився на нього насторожено.
- А ти все знаєш? - спитав.
- Брось, Коль, я їй оті двері вставляв, тож і знаю. Гаряча вона бабка, нє?
Тоді він побачив, що Коля-рибалка аж посутенів, Шурці було то приємно.
- Шо там у тебе з нею було, мене не інтерисує, - сказав жорстко Коля-рибалка. - А мене вона найняла за плату, пойняв?
- Да, пойняв, Коль. Наложним платежем.
- А будеш язиком патякать, то ти мене знаєш! - погрозливо сказав Коля-рибалка.
Шурка знав. Одного разу Коля його віддухопелив - було в них діло.
- По-моєму, ми говоримо як кореша, - сказав примирливо Шурка.
Тоді Коля дихнув на нього, і Шурка відразу ж збагнув, чого той такий войовничий, - несло з нього, як із бочки.
- Так от, запомни, - жорстко сказав Коля. - Мене чесно найняли і я чесно своє відробляю. І тих твоїх дурних намйоків не пунімаю, дійшло?
Тоді Шурка вирішив схитрувати.
- Дійшло, Коль, - сказав він. - Я чого до тебе прийшов? Підходить до мене твоя теща, ну, й розпитувать почала, чи не помічав я чого.
- І ти їй про свої двері й розказав? - уїдливо спитав Коля, а Шурка Кукса відчув, що потрапив у ціль. - Коля його побоювався.
- Я ж не дурний, Коль, - відказав Шурка - Мені вона платила наложним платежом, а тобі, може, й інакше, хе-хе! Просто інтересно було взнать.
- То хай буде неінтересно, - сказав, щілункувато дивлячись, Коля-рибалка. - А язика не розпускай!
- Я чого ще до тебе прийшов, - мовив Шурка. - Чи немає в тебе рулона толі? Тра кой-шо покрить… Я б тоді язика на замок закрив.
Тоді Коля схопив його за барки й підняв над землею, Шурка задригав ногами.
- Ти з мене ідіота не роби, - сказав, а скоріше зашипів Коля. - Я тобі інакше язика прищемлю, так прищемлю, що пісочок посиплеться. Я не шуткую.
Турнув Шурку, і той впав на всі чотири.