Одне слово, Валька постаралася на славу. Йонта дивився на неї м’яко й тепло, вона навіть схудла від цієї роботи, а Йонта, пообгризавши перед цим кістки від холодцю, всівся, як ми казали, до свого фотеля і мав право задоволено гикнути. Він сидів перед телевізором (це було ще в суботу, бо й холодець варився в суботу) і солодко примружував очі. Футбол уже закінчився, телевізор щось показував і розказував, а Йонта думав про ті ж кістки з-під холодцю - давня його солодка пристрасть, особливо коли траплялася мозкова кістка: наставивши губи трубочкою, він із сюркотом висмоктував шпиг. Тоді заїдав липкими хрящиками і обсмоктував цукрові кістки. Коли кістки були м’які, він їх розжовував і ретельно висмоктував, а Валька, дивлячись під таку хвилю на Йонту, була задоволена.
- Після тебе собакам робити нічого, - казала вона тепло, і Йонта ошкірювався, натягуючи на зубах лискучі від жиру й липкі від желатину губи. Потім він сідав до телевізора, і з солодким задоволенням смоктав «Біломорканал» - біля нього смачно трощив пиріжки Вова.
Валька підійшла до них, вже упоравшись. Вона прилипла до свого стільця і втупилась у телевізор. Тоді Йонта повернув до неї носате, вмиротворене обличчя:
- Дуже вона носиться зі своїм Смердом! - сказав він.
Валька захихотіла, струшуючись на стільці всіма своїми стома кілограмами, а Йонтине обличчя стало ще вмиротвореніше.
- Покажемо їм, Валь, - сказав він. - Утрьом носа?
- Утрем, - солодко й твердо відказала, не відриваючись од телевізора, Валька.
22
Марія вибиралася до сестри, як на прощу. Правда, її урочистий настрій був порушений ще зранку, коли вона знайшла в шафі між шматтям півпляшки самогонки. За це вона дала своєму Смерду кілька добрячих ляпасів (у цей час Смердиха й Сашко були на городі) й гостро вилаяла його.
- Ти що, - закричала вона, - хочеш напитися перед гостями?!
- Це я на похмілля, Марусь, - покірливо сказав Смерд, почухавши спершу одну, а потім і другу щоку.
- В тебе кожен день похмілля! - загорлала Марія і хотіла вліпити чоловікові ще одного ляпаса, але той відхилився.
- На завтрішнє похмілля! - злякано сказав він, і в Марії відлягло від серця: завтрішнє похмілля мало бути законне.
Тож поставила горілку в буфет, але, не бувши дурна, надряпала ножиком риску на пляшці.
- Коли хоч раз глинеш, розіб’ю на голові, - сказала вона так виразно, що Смерд двічі кліпнув чистими, невинними очима.
- Чим більше ти мене б’єш, - сказав він, - тим більше я тебе люблю, Марусе.
- Не мели дурниць! - буркнула Марія і почала бабратись у шафі, де висіли всі її, надбані ще за дівування, плаття. Їй зробилося сумно й гірко, бо плаття ті зараз висіли на ній, як мішки; вона схудла, позбулася пухкенької сідниці, шия її стала жилава, очі побільшали, стегна потужавіли, литки лишилися м’ясисті, але не пухкі, вона, йдучи до сестри, мала проробити чимало роботи, щоб постати перед нею і Йонтою коли не в колишньому, то наближеному до колишнього вигляді. Груди вона могла підмостити, використавши дівочого станика, але стегна були втрачені назавжди. Тож Марія провела немало часу, підганяючи під свою нову фігуру найкращу сукню з жовтої тканини у блискітку. Нога в неї не змінилась, але її святкові туфлі так зсохлися, що мусила потримати їх над парою. Волосся вона стягла по-дівочому гумкою, вирізаною із соски, Сашка вдягла у бідненького, але чистого костюмчика, а на Смерда напнула костюма, якого він уже не вдягав років з десять. Білу Смердову сорочку довелося трохи підлатати, а краватка, яку Смерд, здається, вдягав двічі в житті, стягла йому горло, як петля. Від тої краватки чи від того одягання Смерд ще ширше викруглив тихі, покірливі очі і всміхався кутиком рота. Особливо його дивували до блиску наваксовані туфлі, які Марія купила навмисне задля цієї нагоди, бо його власні стали вже іржаво-білі, і ваксування їх не рятувало. Марія повертала Смердом, як опудалом (той розширював очі і всміхався), зняла кілька пушинок (даремна робота, коли зважити, що пух на вулиці продовжував летіти) і відчула, як їй шалено колотиться серце.
- Чого ти лупишся на мене? - гарикнула вона, а Смерд усміхнувся вже широко.
- Ніколи не подумав би, що ти в мене така гарна, - сказав він так, що Марія залилася червоною барвою, в неї затремтіли повіки. Це зробило її такою привабливою, що Смердові заколотилося серце також, і він, може, дозволив би щодо жінки вільніший рух, коли б не Сашко, що з’явився під цю пору й уважно розглядав обох.