- Битиму, коли мені фокуси викидатимеш! - пригрозив він, коли вдовольнився.
- Собі на голову! - сказала вона. - Візьми ножа й заріж мене. Тоді й підеш до своєї Броньки.
- Сказилася ти зі своєю Бронькою! - мовив він.
- Я чи ти? - верескнула вона.
- Дай мені спокій! - буркнув він. - Спати хочу!
- Нуда, наїздився, як бугай, а тепер спати хоче! Завтра я окремо постелюся.
- Стелись! - байдуже прорік він і відразу ж захропів, аж їй справді захотілося встати, схопити оту гостренну сокиру, якою він рубає дрова, і порубати його на шматки. Але вона того не вчинила. Тільки заплакала, скиглячи тоненько, як побита сучка, а ще більше зло її розібрало від того, що він її скиглення не чув: хропів і присвистував носом і плямкав губами, бо йому снилося, що він сидить у Броні на кухні, а вона подає йому смаковитого борщу зі сметаною і з куркою, по тому подає смаженю, котлети, голубці, фарширований перець, тушений у маслі зелений горошок, холодець, відварену й засмажену шкварками картоплю, гарбузяну кашу з пшоном, кукурудзяні відварені качани, ріже йому скибку за скибкою кавуна, підсуває смажені грибки і карасі в сметані, несе до столу смажену качку з яблуками, ставить макітру вареників, тушену в смальці квасолю, коржі з маком і медом, галушки, гору млинчиків з сиром та корицею. А ще на столі були поставлені пляшки з казьонкою, коньяком, винами й наливками: спотикач, слив’янка, а ще кальвадос, домашні вина з полуниці, яблук, слив та аличі. Він все те їсть і п’є і не може наїстися й напитися, отож і плямкав губами і так йому затишно було й тепло, що запросив її сісти поруч, а коли вона сіла, міцно пригорнув до себе і сласно чоломкнув її масними вустами в солодку щоку.
- Їж десерта, - сказала вона, вивільнившись із обіймів. - Це потім.
- Ти мені десерт, - мовив властолюбно він, розсвічуючи широку усмішку. - Найкращий!
12
Сьогодні вуличні пащекухи принесли Тосьці разючу інформацію: її Льонька ходить уночі до Броньки.
- Та ти що! - сказала вона Людці, яка перша принесла їй цю новину. - Він же коло мене спить!
- Не знаю, - байдуже промовила Людка. - Це всі кажуть. Може, ти спиш отак крепко.
- Та не сплю я крепко. Такий у мене поганий сон, - поскаржилася Тоська. - Та й не поспиш при цьому бабнику.
- Чіпає тебе й зара? - прискалила сакраментально око Людка.
- Ну, це вже не обсуждається, - ухильно відказала Тоська. - Одне знаю: нікуди він уночі не ходить. Та й не зміг би він так часто.
- А що, - сакраментально прискалила око Людка. - Він часто?
- Ну, знаїш, - обурилася Тоська - Таке не розказують.
- Мені воно до лампочки, - байдуже мовила Людка. - Я тоже так думаю. Але, Тось, він точно до неї ходить. Може, вона його й не пуска. Сидить там у її дворі й курить… А може, й пуска.
- Що ти таке кажеш! - з жахом скрикнула Тоська.
- Нуда. Не тільки я бачила.
- А ти бачила?
- Егеж. Чого б мені й казать. Я, Тось, даремно язиком плескать не буду.
- Брехня це все, - упевнено сказала Тоська. - Я чутко сплю. Він уночі навіть для цього не виходить.
- Нераз його там бачила, - вперто сказала Людка.