Викидала перед себе палицю і била нею по дорозі. Жилава її шия витяглася, обличчя стало важке й понуре, очі як ґудзики нерухомі, а замість серця товклася каменюка. Перед нею хиталася, ніби привішена в повітрі, жовта телефонна будка, і стара не випускала тієї будки з очей. Уявлялося їй, що мчаться на її поклик на околицю швидколітні червоні машини і брезентові чоловіки в тих машинах зроблять-таки для старої те, про що вона даремно прохала в чоловіків цієї околиці. Сміх спалахнув на її червоних вустах - мигнув у повітрі гострокрилий стриж і прорізав рожеве повітря чорним крилом.
Стара постукала владно у скло будки, стояв там чоловік у темно-синьому плащі і в кепці. Чоловік повернув до неї обличчя: глянули на неї вологі, широкі й розумні очі. Щось тенькнуло у старої там, де товклась у неї каменюка, щось зламалось у ній і то навіки. І вона впізнала непомильно: он воно - лице, до якого молилась у дитинстві, он вони - ті очі, якими колись дивився Син.
- Доброго ранку, бабусю, - м’яко сказав чоловік, виходячи з телефонної будки. - Я сажотрус. Кажуть, ви мене викликали?
1977р.
Оповідка п’ята
Жінка для чорногуза
1
Пристрасті почалися од того, що прибули на околицю водогінники, зняли зі старої колонки ручку, а встановили, змурувавши фундамента й проклавши бетонного риштака, колонку нову, поставивши її трохи далі від хати Миколи, а ближче до Гальки. Під час тієї перетрубації Галька стояла непорушно на ґанку, і це відтоді, коли приїхала водогінна машина, але доки вони поїхали з околиці; скажемо, що жила вона зараз без матері, ряба Надька десь поїхала. З протилежного боку до паркану підійшов арматурник з бетонного заводу Олексій, він дивився на робітників з-під приплющених повік і мовчав, аж доки робітники не викопали яму.
Неподалік од Гальчиного двору стояла ще одна хвіртка, з неї вийшла з собакою на ланцюгу куца Наталка. Була вона й справді куца, ходила у джинсовій спідниці й у чоловічій майці, яка пишно відстовбурчувалася попереду. Подивившись на ту пишноту, один із робітників оголив до куцої Наталки зуби. У відповідь на це оголив зуби пес куцої Наталки, сама вона пхикнула зневажливо й подалася разом із псом до річки обтрушувати там насіння бур’яну; пес набирав того насіння на хвоста, а куца Наталка на джинсову спідницю. Зрештою, вийшла з порожнім відром і Магаданша, вона спинилася біля робітників і досить мирно спитала; чи довго не буде води.
- Слухайте, хлопці, - озвався тоді з-за паркану Олексій. - У який бік ви колонку повертатимете?
- Дай на півлітру, куди хоч повернемо, - заблищав зубами той, котрий роздивлявся пишноти куцої Наталки.
У нього були руді повіки і зовсім вицвілі поміж тих повік очі, а ще був у нього полущений ніс, а зі щік та підборіддя перла золота щетина. До речі, він також недавно поселився на околиці.
Олексій, власне, його голова на гостряку дошки паркану, засміявся.
- Ви без півлітри мою просьбу уважте, - сказала та голова. - Хіба не можна отак по-доброму?..
- А ми й хочемо по-доброму, - показав зуби рудько, - щоб приятелями з вами розстатися. По двадцять крапель на брата - і буде з нас.
- По чарці я вам дам, - сказав благодушно Олексій. - А ви поверніть колонку у бік мого городу…
- Повертайте, як слєдує, - сказала з ґанку незворушна досі Галька. - Ще бракувало б, щоб ми йому города поливали…
Галька поклала руки в боки, але було сьогодні парко, і вона зробила те мляво. До неї вже поставилися блідо-сині очі з-поміж вельми рудих повік.
- Дайте по дві чарки, - сказав рудько, - і ми прокрутимо її до вас.
- У мене нема городу, - буркнула похмуро Галька і замовкла вже на весь час, доки були на околиці водогінники, хіба що очі її спалахували вряди-годи, бо часом спалахували в ній лихі-таки думки.
Вона стояла на ґанку й дивилася на річку, по березі якої блукала з собакою куца Наталка, і думала, що незле було б обговорити з подругою все, що тут відбувається. Однак між нею й куцою Наталкою було забагато простору - тремтливо-синюватого від спеки. Тоді Галька відчула, що їй нелегко отак нерушно стовбичити: дерев’яніють ноги, очі вужчають, вуста стискаються; зрештою, й дивилася вона в один бік і бачила не так робітників, котрі мурували фундамента під колонку, як обличчя над парканом, задоволене й не в міру спокійне, адже й тут воно знайшло, як здобути собі вигоду.
Галька різко повернулась у той бік, де стояла біля робітників з порожнім відром Магаданша, але співчуття в неї не знайшла: Магаданша виставила до неї широченну магаданську спину, яка зливалася без усяких фігурних викрутасів із неозорою спідницею, і все-таки висловлювала свою, хоч і запізнілу, думку.