- Який ви молодець! - заспівала Магаданша. - Такий паїнька, що й слів я не знайду. Ту заразу, прийду оту втикацьку давно треба було носом натовкти. Я їй так і сказала: не лізь, дурепо, зі своєю лопатою, хіба в тебе щось беруть? Колись на цій вулиці, кажу, калюжі стояли, і пользи з них ніякої, і людям невдобство. Я, як у Магадані жила, кажу, то там такого не було!
- Як здоров’я вашого чоловіка? - спитав знехотя, пахкнувши цигаркою, Олексій.
- Та, певне, помре, - відказала спокійно Магаданша. - А все через те, що ми переїхали…
- Що вона там кричала, не знаєте? - смикнув шиєю Олексій.
- Плюньте на неї і розітріть! - скрикнула Магаданша, і цей її скрик раптом прозвучав на цілу вулицю, аж визирнуло тут і там кілька цікавих облич: одне із хвіртки, друге з розчиненого вікна - Коли вже дійде до того суду, я вам за свідка стану, от!
Це «от!» заморозило Магаданші обличчя, бо вона закам’яніла отам, біля хвіртки, а Олексій відчув, що в грудях йому заворушився і запищав чорний звірик, що в нього не душа, а гітара з чотирнадцятьма струнами, і всі оті струни перетягнено - торкни й лопнуть всі заразом. Він сплюнув недокурком і пішов у хату, залишивши оте закам’яніле біля хвіртки обличчя. В хаті мати прасувала його сорочку, а поруч купкою лежала інша білизна.
- Хто його зна, чи добре ти зробив? - заговорила мати, торкнувши праску наслиненим пальцем, - зашипіло, аж пара пішла. - Те, що чіпнув її там, не зашкодить, бо їй уже, бач, чужа вода кісткою в горлі стала Але почне бігати, по тих судах тягаться - чи треба воно тобі? Матимеш і на роботі клопіт, та й мало чого?
- Може, мені рябеньку курочку взяти й перепросити? - спитав він із серцем і повернувся, щоб вийти з хати, - спокою не мав і тут.
- Від тебе не відпало б, коли і рябеньку курочку взяв, - озвалася мати, і її палець знову зашкварчав під праскою. - Треба так, синку, зробить, щоб ніхто до тебе не сікався…
Олексій вийшов на ґанок, щоб не слухати материного ґдирання, і знову побачив біля хвіртки Магаданшине обличчя.
- Я коли розказала Стьопі, як ви ту Гальку провчили, - солодко проказала вона, - то він, хоч який больний, не знать як сміявся! У мене, каже, до тої чортиці тоже рука чесалась.
Олексій черкнув сірником і сховав обличчя в долонях. У цей час над їхніми головами прошелестіли крила - летів чорногуз.
Куца Наталка звела голову, пір’я чорногуза аж почорніло від бруду, а десь од річки каркнули ворони.
- Він із тими воронами дружить, - сказала куца Наталка.
- Хто, Олексій? - нетямковито перепитала Галька.
Куца Наталка затремтіла й помовчала - сміялася. Був той сміх не дзвінкий, а шелестливий.
- Цей Олексій тобі з голови не вилазить, - мовила, віддихавшись після сміху. - Це я про чорногуза сказала. Він там на річці з трьома воронами дружить. Чи їсти їм дає, чи як воно там получаїться - я щодня їх бачу!
Вона раптом замовкла, бо погляд її спинився на вирізаній у паркані дірці.
- Слухай-но, Галь, - сказала повільно. - А той лобуряка ще й досі тримає кролів?
- Цілу ферму, - Галька схлипнула і втерла носа. - А ти що, купить у нього хочеш?
Куца Наталка хмикнула й зустрілася поглядом зі псом. Кивнула на дірку, і її вуста на обличчі почали розповзатися.
Собака ляско гавкнув. Тоді знову розтулив рота, вивалив язика й важко задихав.
- Це він у мене так цукерка просить, - зауважила куца Наталка.
4
Чорногуз ходив по березі саме там, де не було людей, зате висовували цікаві мордочки жаби - запливали туди, шукаючи тиші, задурманені од річкового гомону пліточки та єльці. Чорногуз ходив по мілкому, хапав жабу, пробиваючи її дзьобом, ловив і рибу. Що з’їдав сам, а що кидав своїм товаришкам-воронам. Ворони нападали на розтерзане тіло і миттю здзьовбували. Чорногуз тимчасом оповідав їм про свою самотність - цього літа не знайшов він чорногузихи і мусив жити без пари. Оповідав він розважно, що чорногузиха, зрештою, була, але не зумів він її втримати, бо не поклав доброго гнізда, отож і досі без гнізда перебивається, бурлакуючи. Ворони вже давно проковтнули чорногузову дачку, ставали супроти нього, схиляли набік голови й удавано співчували. В їхніх очах при цьому спалахували голодні вогники, і чорногуз мусив знову шукати для цих трьох дів щось поживне. Кидав їм проколоту жабу і, поки вони дзьобали, говорив, що є от їх три дівки - він, може, пішов би супроти природи та й узяв котрусь із них за жінку, але поки що не навчився розрізняти, котра з них та й хто! Окрім того, розсудливо звідомив чорногуз, не певний він, чи не втратять його нащадки від такого шлюбу білої своєї познаки.