- Тоді стануть чорні, - сказала перша ворона. - Невелика біда!
- Ніякої біди! - притакнула друга. - Ми от чорні - і нічого!
- Чорні - і нічого! - притакнула й третя, смиренно схиляючи голову набік.
Чорногуз викинув подругам ще й рибину, сам не захотівши їсти, - та рибина була з солітером. Ворони ж з’їли і солітера, й рибу, і поки вони це чинили, чорногуз розсудливо сказав, що коли його нащадки втратять білу познаку, то не зможуть самі здобувати їжу, а стануть такими поберушками, як і ці троє, котрих щодня він підгодовує.
- Зате матимеш турботливих жінок, - сказала перша ворона.
- Не одну, а трьох, - сказала друга.
- І пір’я твоє не буде брудне, - бридливо поморщившись і озирнувши жениха з голови до ніг, сказала третя ворона.
Чорногуз викинув воронам жабу і сповістив, що вони не без розуму птахи, однак він побоюється: чи не порушить цим світової гармонії та й завеликий він супроти них.
- Для одної великий, а для трьох ніскільки, - сказала перша ворона, а дві інші згідливо замахали головами.
- Я вельми ревнивий, - відказав на те слово чорногуз. - Мушу вам наперед сказати: невірну жінку вбивав. Коли ж ви будете за мною всі три, значить всі три будете невірні…
- Це софізм, - сказала перша ворона.
- Це неправдивий умовивід, - сказала друга.
- Це викрут, - зазначила категорично третя.
Чорногуз задумався на хвилю, але в цей момент прилетіла до них каменюка, і вони змушені були знятись у повітря, хоч кидав каменюку малий дванадцятирічний увірвитель, який вічно лазив по річці, звали його Васею, а на вулиці дражнили Равликом.
Отож саме тоді, коли бузувір, прозваний Равликом, метнув у розсудливих птахів каменем, Олексій насилив на носика колонки шланга: його мати в глибині двору обома руками трималася за кишку; Олексій натиснув на ручку, і струмінь рвонувсь у шланг, який ледве не вирвався з рук старої. Стоячи спиною до Гальчиного порога, Олексій не бачив приклеєного до шибки обличчя, як не побачив і того, що неподалець розчинилася хвіртка і до колонки майже бігцем побігла куца Наталка з відром ув одній руці та з ланцюгом у другій. Пес загарчав на Олексія, той аж кинувся з несподіванки (обличчя, приклеєне до шибки, раптом покругліло й розплилося - сміялося), зняв шланга з колонки і ввічливо відступив набік, щоб куца Наталка набрала води.
- Що це ви усе з псом ходите? - миролюбно спитав Олексій.
- А щоб ніхто на мене своїх рук не підіймав! - відрізала Наталка і, наливши води, пішла, волочучи за собою відро й собаку.
Він знову натяг на рурку шланга і натис на ручку, і знову посмутніло за шибкою оте приклеєне лице. Однак стукнула хвіртка, і куца Наталка вдруге вийшла на вулицю з відром ув одній руці і з собакою у другій. Пес загарчав, і вдруге схарапудився Олексій - мусив знову відступати вбік і скидати шланга.
- Це й ви города поливаєте? - спитав він.
- А що, тільки вам його треба? - відрізала куца Наталка, а лице, приклеєне до шибки, знову засвітилося й засміялося, ніби це місяць зійшов чи сонце.
- Що там таке? - гукнула з-за паркану мати.
- Воду беруть, - сказав Олексій і чиркнув сірником, щоб прикурити.
- Теж города поливаєш? - висунулася з-за паркана Олексійова мати.
Пес загарчав, позадкував, а тоді й загавкав на обличчя, що так несподівано виросло над парканом, - очевидно, зважив за потрібне відповісти замість господині.
Куца Наталка пішла геть, тягнучи в одній руці відро, а в другій собаку.
- Це вона нам на зло, - цвиркнув крізь зуби Олексій. - Це ж приятелька тої… опришкуватої…
І він відчув, що чотирнадцять струн на серці заграли якоїсь сумної й тихої. Покривався смерканням, яке почало густо плестися навколо: тоді ото й підкрався до нього хлопчачок завбільшки з долоню, на голові якого була густа шапка волосся. Плюнув на долоні, хекнув, підскочив і схопився руками за тканину штанів. Поліз по них угору туди, де світилася маленька плямка цигарки, - а це грали так тихо й сумно всі чотирнадцять Олексійових струн. Хлопченя з кошлатою шапкою волосся уже схопилося за паска штанів, влізло за пазуху, струснуло з очей стріхуваті, нестрижені патли й просунуло ручку крізь ребра туди, де тихо й сумно грали оті струни. Воно наклало на них пальці - музика затихла, натомість знову прийшла куца Наталка з порожнім відром та з собакою і виказисто наставила в його бік кирпулю.
5
Тоді й настав той вечір, шовковий і теплий, коли відчув Олексій ще більший смуток. Виростав у ньому, ніби хмара, котра замість по небі, попливла в його грудях - з’явилася вона ще тоді, коли так нерозважно дав ляпаса отій опришкуватій. Грали його струни сумної й тихої; може, через це взяв він мішка під пахву, кинув на плече косу й рушив накосити кроликам трави, хоч її вже накошено досить. Зирнув на двох дівчат, котрі йшли у парк і через це були вбрані якнайошатніше: в однакових сукнях, гольфах і туфлях: йому здалося, що це двоє близнят ступає супроти нього. І тільки наблизившись, побачив, що в однієї ніс довгий, а в другої кирпатий, що довгоноса чорнява, а кирпата - білява; вони прошелестіли повз нього, і Олексієві здалося, що тільки їхні сукні живі й рухливі. Терлася тканина, ніби пісок осипався, а очі, якими на мент освітили вони чоловіка з косою та мішком під пахвою, холодно запалали, а може, й посміялися з нього. Отоді й посунув на нього навальний смуток, адже досі плив у душу блідим, тихим потічком; він подумав про свої тридцять і п’ять років та й про те, що ці дівчата для нього замолоді. Через це скривив губу, кинув зневажно мішка в траву, а тоді змахнув косою, ніби хотів скосити межу між собою, старим парубком, й отими молодими, в яких тільки й думок, щоб на якийсь гачечок зачепитися. Малий заводіяка із шапкою волосся на голівці сидів при тому в нього на плечі й помахував рученятами, передражнюючи Олексія. Трава з шурхотом клалася під ноги - роса ще не встигла на неї сісти. Роса впаде тоді, коли зупинить він свою нещадиму косу й коли витре з чола піт - отой піт і стане початком росопаду. Відтак земля вмиється вільготою, адже спрагла вона сьогодні, як ніколи. Роса сідатиме й на зігнутого Олексія, коли волочитиме на собі здоровецького мішка скошеного зела; косу він триматиме під пахвою й сіятиме, висіватиме свій піт на дорогу й траву. На нього витрішкуватимуться кільканадцятеро очей, але йому буде байдужки.