Тоді виступить назустріч старий Смерд, блисне перед очі цигаркою і випустить клубінь сивого диму.
- Може б, ти далі від моєї хати косив, - скаже він миролюбно. - Сам знаєш, у мене самого ціла ферма того звіра..
Олексій не відповів. Ніс, зігнувшись, лантушисько і начебто ніч на околицю приносив. На нього дивилися Магаданша й таксистиха, які доброчинно сиділи на лавочці під хатою і саме змовкли, переговоривши про все, що на серці лежало.
- Такий він беручкий до роботи! - сказала про Олексія Магаданша. Дивлюся на нього, але на серці мені тепло.
- Беручкий, бо загребущий! - озвалася спроквола таксистиха. - Ото скажіть мені: чи був хто із сусідів у них у хаті? А там того добра, я вам скажу!..
Олексій волочив на собі ніч, щоб покрила й умиротворила околицю; було йому під ту хвилю зовсім смутно, аж плакало в нього на серці чотирнадцятеро струн. Він уже знав, що сяде на ґанку, наладнає гітару і заграє на ній так, що порозбуджує всіх жаб на річці, а ще він розбудить оркестр у парку, що заграє до танцю тим, котрі шукають у цьому житті гачків і котрі уже настільки молодші за нього, що й підступитися до них побоюється.
Минув хату куцої Наталки, вона стовпчиком стояла під кущем бузку, а біля неї нерушно завмер, витягши морду, її пес. Куца Наталка в такий спосіб надчікувала ночі, і в такий спосіб ночі надчікував пес - дивилися вони на одне місце, де в Олексійовому паркані вирізано було чотирикутну дірку. Куца Наталка тихо всміхалася - щось звеселило її в цьому шовковому вечорі.
Олексій же тягнув на плечах ніч і не бачив нічого, крім дороги, що мигала йому перед очима. Не побачив він і Гальки, яка сиділа сьогодні самотньо на ґанку, хоч щовечора збиралося на тому ґанку їх кільканадцятеро. Але сьогодні Галька таки сама та й не було біля неї компанійської матері, може, і в ній колисався сум, що так щедро засіяв сьогодні й Олексійову душу; вона таки не могла забути ганьби, якої сьогодні так несподівано зазнала.
- Думаєш, тобі це так минеться? - сказала вона, коли протягував повз неї своє лантушисько Олексій. - Землі можу з’їсти, що моя кривда відгикнеться тобі двадцять раз. Я тобі носа приспущу!..
І чи вечір був такий особливий, чи, може, надто багато зібралось у ній смутку, тільки проказала вона ці слова без афектації та злоби, а пролунали вони в густому сутінку майже ніжно. Олексій зирнув з-під мішка на ту, котра говорила так лагідно. Побачив він вже не юне обличчя, але не було воно й старе; побачив він щось кругле і зсередини освітлене і здивувався раптом: та опришкувата таки не викликала в нього відрази.
- А чого ж лізла? - спитав буркітливо.
- Бо пельку собі ніяк не запхнеш. Всього тобі мало, все до себе гребеш!..
- А тобі що до того?
Вона мовчала, тільки похитувалася ритмічно й губу прикушувала.