Вони спинилися перед густо зарослим пустищем, цього разу світло ліхтаря било їм у спини, і дві велетенські тіні лягли на бур’яни.
- А кролика випустимо, капоснику, - сказала куца Наталка. - Хай живе, чи не так? Вириє яму, а їжі йому хоч відбавляй.
Пес порвався за кроликом, який швидко зник у бур’яні, але куца Наталка прикрикнула на нього. Відтак узяла за кільце на ошийнику й повела додому. Була втомлена і зовсім сонна, через це й очі її падали раз у раз - не так вела свого пса, як спиралася на нього. Обоє відчували в цю хвилю найбільшу єдність, адже обоє знали, що зійшлись у цьому світі недаремне: потрібні вони одне одному, бо однакові по духу.
Біля Олексієвої хвіртки куца Наталка спинилася, зирнула у порожній двір і побачила те, що можна в такому дворі уздріти: емальоване відро, умивальник і повішений на шворці жіночий хвартух.
Поруч із хвартухом висіли рябі чоловічі труси, на ґанку стояло старе відро, повне лушпайок і друге відро - помийне.
Відтак здалося їй, що з двору почав лізти на хвіртку малий гномик із пелехатою головою. Подивилася на задерте личко і вразилася - був той хлопчисько зовсім схожий на єдину ляльку, яку колись бавила вона дитиною. Лялька стояла вже на хвіртці і, хапнувшись за її волосся, перескочила до неї на плече.
Куца Наталка відпустила пса і пішла через дорогу додому, а той малий сів на її плече й весело замотав ноженятами, взутими у крихітні луб’яні постолики.
- Чогось сумно мені стало, капоснику, - сказала куца Наталка псові. - Знаю, вчинили ми з тобою правильно, але чомусь мені по серці дере…
8
Ранок прийшов після того сонячний. Олексій прокинувся, бо вся кімната була повна теплого проміння, яке гуляло на стінах, скатірці й навіть на постільній білизні. Скочив на рівні й побачив, що й тіло його облите сонцем. Почав робити зарядку, недоладно махаючи руками: вікно, яке стояло перед ним, вирізало з неба золотий клапоть.
- Що будеш снідати! - спитала з сусідньої кімнати мати.
- Яєчню! - гукнув він, присідаючи й видихуючи із себе повітря. Його короткі, потемнілі од роботи, руки стали при тому паралельно до підлоги - сонячні промені заблищали на нігтях.
Він вийшов до другої кімнати, тут уже сонця не було.
- Чого тебе так рано підняло? - спитала мати. - У відпустці міг би й поспати… Смажити?
- Ні! - бадьоро сказав. - Умиюся!
Двері виходили з кухні просто надвір, і він, вийшовши, завмер на хвилину: половина неба палала. Скочив до умивальника й кинув на обличчя кілька пригорщ зовсім неохололої за ніч води, потому пішов до кліток.
Двоє дверцят було розчинено навстіж. На порожевілій од світанку землі валялися шматки м’яса і шкурок.
Він стояв оторопіло й безглуздо покліпував повіками. Тоді скинувся й помчав до матері…
На ґанку навпроти засвітилося заспане Гальчине обличчя. Галька була ще зизоока зі сну, а щоб прийти до тями, хотіла трохи на ґанку посидіти.
Прийшов по воду Степан Карташевський - був він у синій майці. Біля річки, обв’язавшись ланцюгом, ходив по зарошеній траві швець, і його тягнув, наче в упряжі, здоровенний сірий собацюра. На ґанок вийшов Ціпун, почухав немалого живота і широко позіхнув. Ішла з міцно засунутою під пахвою пляшкою Капіля й озиралася, ніби боялася, що хтось у неї ту пляшку відбере.
- Доброго ранку, - гукнула до неї Галька. - Даремно туди йдеш. Балабаниха вчора до сина в гості поїхала…
- А ти звідки знаєш, що я йду до неї? - хитро заскалила око Капіля.
- Та ж пляшку під пахвою несеш!
Капіля сильніше притисла пляшку.
- А може, я йду по олію! - так само хитро сказала вона.
- Ще ж магазин зачинений! - усміхнулася добродушно Галька.
- А може, я хочу бути перша в черзі? - схилила голову на плече Капіля.
- То йди, а то не поспієш! - засміялася Галька.
- Коли ще рано, то поспію, - сказала, підступаючи до хвіртки Капіля. - Може, ти мені, коли така добра, троячку позичиш?
- Немає в мене троячки.
- Ну, то два!
- І двох нема!
- То рубля…
- І рубля, - захитала головою Галька. Її обличчя так само промінилось од усмішки.
- Ну, то п’ятдесят копійок є? - вже сердито спитала Капіля.
- П’ятдесят копійок є! - хитнула Галька і встала.
- Не думай, що не віддам! - крикнула їй у спину Капіля. - Щоб я з цього місця не зійшла!..
Над головою зашамотіли крила: летів у супроводі трьох ворон чорногуз.
- Ці ворони літають з ним весь час, - сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. - Я за ними щодня стежу. Чого в тебе та п’яниця хотіла?
- Гроші позичала, - засміялася Галька. - Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.