- Дуже милостива ти, як подивлюсь, - сказала куца Наталка, і собака глянув на неї крізь штахетини хвіртки, писнув тоненько й заматиляв хвостом. - Я йому ні за що такої ганьби не вибачила б…
- А хто тобі сказав, що я вибачила? - спалахнула Галька.
- Бо передумала в суд подавать, - різко сказала, ніби каркнула куца Наталка і розсерджено звелася, та й собака в неї того просив.
- Хто тобі сказав, що я передумала? - вже не так гостро вигукнула Галька. - Я тільки сьогодні туди не піду, бо в них сьогодні нещастя…
- Завтра ти теж нікуди не підеш, - сказала куца Наталка й відчинила хвіртку, де вже застоявся пес, який, побачивши, що господиня таки зважила на його прохання, аж під ноги їй постелився. «От хто в мене справжній друг», - подумала куца Наталка й пішла стежкою вниз, щоб поблукати по березі й назбирати собі на спідницю, а собаці на хвоста чергову партію колючого насіння…
Галька знову подивилась у двір навпроти, Олексій утирався білим, аж лискучим рушником.
- Я оце думаю, - сказала від порогу мати, - що це нещастя послано нам не спроста. Чує моє серце: винуватий ти, от тобі й віддалося…
- Таке скажеш! - без запалу озвався Олексій. - Може, піти їй у ноги поклонитися?
- Кланяться не тра, - мовила мати, - а вибачитися піди. Он ціла вулиця зараз проти тебе.
Але це було перебільшення: ціла вулиця, за винятком куцої Наталки, Гальки і їх самих, стояла в цей мент у черзі по сметану, молоко і копчену рибу біля обшитої зусібіч дошками будки. Ціла вулиця таки обговорювала вчорашню подію, але єдності у своїх судженнях не мала. Ті, котрі жили на чітному боці, казали, що має рацію Олексій, а ті, котрі жили навпроти, що права таки Галька. Тільки один маленький, який стояв у тій черзі останній, не казав нічого. Був він із долоню завбільшки і мав на голові таку густу й пелехату чуприну, що й личка не було з-за того видно. Він тримав в одній руці крихітного бідончика на молоко, а в другій ще крихітнішу баночку, прикриту білою, поліетиленовою накривкою.
10
Олексій узяв під пахву рябеньку курочку, тобто смирення своє, озирнувся на матір, яка стояла на порозі й відчув раптом, що в глибині його нутра знову заграли всі чотирнадцять струн - була то музика нелагоджена й смутна. І в такт тієї музики рушив він із двору, хоч як йому не хотілося йти. Ішов надто повільно, ледве плентаючи ногами, а біля хвіртки ще раз озирнувся. Але матері на порозі вже не було, і він опинився зовсім самотній на порожній вулиці. Далеко попереду, під горою, де продтоварна будка, стояла в черзі «вся вулиця»; гуляла по березі, ведучи за ланцюга пса, куца Наталка. Ходив по мілкому чорногуз, ловлячи для трьох ворон, що ніяк не могли насититися, жаб, а на високому ґанку сиділа смутно зігнувшись, круглолиця, як те сонце в небі, Галька. Вона дивилася на чоловіка, який виходив із хвіртки з рябенькою курочкою під пахвою. Була не першої молодості та Галька, але все-таки молодша за Олексія; вона подумала, що отак жили вони досі біч-о-біч й не помічали одне одного, а ще вона подумала, що давно вибачила цьому чоловікові - трапилося це ще вночі, коли їй приснилося те, що бачить увіч.
Олексій плентав дорогою, ніби була під ним стрічка, що рухалась у зворотньому напрямі. Йшов, але його відносило назад, і треба було йому хтозна-скільки часу, щоб подолати безконечну відстань між своєю хвірткою і високим ґанком, на якому ще зрання чекала на нього ця дівчина-жінка.
Він не дивився на неї, бо й чого було, раз не дійшов; зорив собі під ноги - на ту стрічку, що відносила його назад; рябенька курочка під його пахвою аж очі приплющила від такого заколисного руху, та й тепло їй було. Йому теж захотілося приплющитися й виповісти, не дивлячись, свої незграбні слова тій, кого він досі називав опришкувата, - завдяки цьому не подаватиме його в суд. Навіть пришвидшив ходу, щоб це сталося, а може, так йому тільки здалось?
Помалу зводив погляд, щоб подивитися на ту, яку мав перепрошувати; спершу побачив заросле шпоришем узбіччя й протоптану стежку в траві - вела та стежка до хвіртки. Потім побачив скобля, до якого прив’язувала пса куца Наталка, а тоді сходинку, на якій та куца любить сидіти. Озирнувся до річки, звідки вже підіймалася із псом та ж таки Наталка, мабуть вгледіла його і рябеньку курочку під пахвою - от і поспішала, щоб перешкодити тому, чого найменше хотіла. Він знав, що гаятися годі, ще хвилина-друга, і та куца жінка сюди прибіжить. Ще хвилина-третя, і черга біля продтоварної будки розсиплеться, потрапить тоді зі своєю курочкою під усі погляди, які тут, на околиці, живуть. Отож він поспішив звести очі й зустрівся з іншими, великими и гарними, які дивилися на нього докірливо, але й лагідно, і всередині яких уже народилося по сльозині, адже готувалися дати відпущення цьому вайлуватому курконосцю.