Було довкола тихо, навіть підозріло тихо. Уже пролетів чорногуз із жонами-воронами, уже подалися ближче до каменя, де засідали кумасі, сороки-феміністки, щоб долучитися до жіночого гурту, покинули двір і горобці, які часом налітали сюди зграями; мертво біліла пральна машина, а ще мертвіше лежала скручена валками білизна. Броня знову стурбувалася, але теж тільки краєчком серця. Її все-таки вразила порожнеча в дворі, адже там, де мав стояти Льонька, просвічувалася порожнеча, котра ще тримала Льоньчину подобу - саме цього і не сподівалась. І може тому в ній почав витворюватися сірий попіл від того вогню й жару, яким палала, пригасив її порив залагодити і зм’якшити те, що сталося; вуста стулилися й повужчали, а погляд поважчав. У серці ж прокинулася сіра зневага до того, котрий дозволив їй так себе принизити, і все ніби попелястим туманом покрилось, який затулив світлі окрайці, котрі в ній ще світилися. Рушила до пральної машини й почала буденно біля неї поратись, а коли рипнула хвіртка і в ній з’явилася усміхнена Людка, яка пішла до Броні, люб’язно покивуючи головою, та навіть зраділа і привітала її сердечніше, ніж завжди, принаймні матиме розраду, бо знову її почала покривати густа і сіра мла.
5
Пилорама вищала, як свиня, яку колють, а коли затихала, у вухах ще лунало гостре бриніння. Льонька вийшов із столярки - була обідня перерва. Звичайно заскакував на телефонну станцію, було це близько, де працювала Броня, і вони разом з’їдали свої бутерброди, або ж ішли в їдальню неподалець, але ось уже кілька днів як не чинив того. Рушив до лебідки, біля якої працював Олексій - через майданчика стриміли натягнені дроти, і він ішов поміж тих дротів, як по бігових доріжках на стадіоні. Приятель покинув роботу також - у вустах його диміла сигарета. Вони сіли на перекинуті ящики, щоб перекурити.
- Не програв тобі пляшки, - сказав Олексій, змружуючи одне око, що його вряди-годи покривав дим. - Уговор який був? Коли довше п’яти мінут, програв, а хто виграє, не догуваривались.
- Не програв, то не програв, - згодився мирно Льонька.
- Не думай, шо шкодую пригостити, - сказав Олексій. - Можу, када хочеш, пригостить, але тоді - не програв.
Льонька мовчав, утупившись на брудні передки чобіт, були запорошені дрібною тирсою.
- Хе-хе, - сказав Олексій. - А моя вирва вже до нас поглядає. Це думає, шо ми на випивку змовляємось.
- А ми й не змовляємося, - байдужно сказав Льонька.
У глибині двору й справді манячіла жіноча постать, ніби вагалася - йти до них чи ні. Зрештою, повільно рушила між натягнених дротів.
- Ти мене не пойняв, - сказав Олексій. - Хочу сказать, що не проти тебе вгостить, або ж скинемось, але тоді я не програв.
- Це шо, твоя Галька пузата? - спитав байдуже Льонька, дивлячись, як іде, перевалюючись ніби качка, між натягнутих дротів Галька.
- А ти шо, тільки тепер приметів? - здивувався Олексій. - Да, я їй встругнув. А то сам знаєш: чужа дитина - не своя! То як нащот того, щоб скинуться?
- Сторож твій іде сюди, - тоскно мовив Льонька.
- Е, баби на те й баби, щоб їх дурить, - легковажно сказав Олексій. - Шось придумаємо!
Карачкувата Гальчина постать повільно хиталася поміж натягнутих дротів, ніби голівка маятника.
- Не хочеться мені пить, - так само тоскно сказав Льонька. - Коти на душі шкребуть.
- Тому й тра заморить черв’ячка, - перейшов на пристрасний шепіт Олексій. - Я тебе пунімаю: коли б мені моя вчудила, шо тобі Бронька, я її так би оддухопелив, що тиждень зализувалася б. Не подивився б, шо пузата. Странно, - сказав він, - вона вже давно теє, а ти тіко зара примітив. То шо, сообразим?