— Трохи зарано, — прошепотів Кошута. — Якось я ночував у хмарі…
— Ой! — скрикнула Данилка.
Усі сторопіло глянули в її бік і побачили на тлі темної околичної гущавини величезні постаті-тіні. Язики полум’я забігали між цурпалками сторч. Холодна снігова хмара оточила нас тісним муром, і на мурі гойдалися довжелезні тіні — наче воскреслі мерці з настромленими кістяками.
— Боже! — простогнала Федора.
Услід за її голосом у ватру вперіщила блискавиця, десятками ножиць стригнула над молодицею простір і вдарила оглушливим пострілом. Федора, задихаючись, зі схлипом ковтнула повітря.
Ми позавмирали, вп’явшись очима у тіні. А вони видовжувалися, сходилися над нашими головами чорним домовинним склепінням. Жінки забилися у плачі. Ватаг застережливо помахав кулаком, мовляв, сидіти на місці. Нараз склепіння звалилося на багаття, поліна бризнули іскрами і погасли, мов їх залило водою. Мені здалося, що я знову опинився під кригою. Я щось промовив до Одарія, але голос звучав мов у заденцьовану трубу — звук не поширювався.
"Коли йдеться про життя чи смерть, людина — найзапекліше і, врешті-решт, най винахідливіше і наймужніше створіння, — мов крізь сон подумалось мені. — Проте вона завжди відчуватиме, що не встигає за ходою всесвіту. Мабуть, не Бог, що став уособленням безмір’я, є гальмом пізнання. Цим гальмом є страх перед безконечністю. Через нього люди обмежують себе до безглуздих меж, особливо ті, хто за вигоду продав сумління, хто має що втрачати, хто думає, що продовжив собі життя хоч на день. Якби хто побачив нас біля погаслого багаття, він подумав би, що бачить Помпею чи Атлантиду в момент катастрофи. Побачив би жах приречених. Побачив би сцену каяття".
Коли хмара відсунулась і дихати стало вільніше, Кошута, мовби нічого не трапилося, лагідно мовив:
— Роздмухайте, хлопці, вогонь.
Я запалив скалки. Полум’я вдарило вгору, мов піднімаючи небеса.
— То густа снігова хмара, — сказав Кошута, запалюючи люльку. — Якось я мало не заков’яз, коли нагрянуло ось таке диво. Я був тоді сам-один, а воно, кляте, зачепилося за гори й терло мене з добру годину. Видно, правду кажуть, що, коли воно подибує, треба триматися далі від вогню, бо вогонь притягує грім. Але людина більше боїться темряви…
Вранці заходилися прогрівати курені, вмуровувати казани, майстрували жолоби на водопої. Одарій від’їхав ополудні. Він весь час висловлював своє захоплення нашим ватагом.
— Мудрий дід, та по коліна в Біблії, — сказав я, коли надокучило його слухати.
— Велика біда! — не здавався Одарій. — А з тих твоїх недоуків взагалі не вийде людей.
— А з нас?
— Я тобі ще нагадаю цей день, — пообіцяв Одарій. За роботою ми не помітили, що молодиці тримаються окремо, ходять з опухлими від сліз очима. Надвечір Данилка вчепилася свекрові в кептар, щоб відправив Службу Божу. Старий сплеснув долонями.
— Відправте, — жалісно муркотіла Данилка. — Ви довгі літа прислужували в церкві, Бог вислухає вашу молитву.
Видно, і гуцулкам, і жінкам з долу важко зносити волю. Може, тільки через них гірняки почувають себе зв’язаними з цивілізованим світом.
Я копав погріб для бринзи. Прийшла Федора.
— Піди, Ксеню, на злам, вибери ялицю на хрест. Я сказав про це Кошуті.
— От куца година! — осердився ватаг. — Ті баби не дадуть нам жити. — Постояв, думкуючи, і додав: — Нема іншої ради. Насиплемо могилу, нехай моляться.
Ми вкопали хрест на верху гориці. Одначе на цьому не закінчилось. Через тиждень там-таки появився трохи менший хрест, під ним Данилка запорпала похоронну на Івана. Далі загадала справити похорони Федора.
— Подуріли! — скипів Юр. — Цвинтаря тут бракувало! Прожену!
Протягом дня молодиці не показувалися з куреня. Кошута бурмотів:
– Їм чи щастя, чи одчай — аби до дна. — Осудливо позирнув на курінь і нахмурився. — Який біс підштрикнув мене їх брати сюди!
Смерклося. Ми загнали скотину в загорожі й сіли на лаву курити.
— Піди, Ксеню, подивися, що вони там, — гукнув мені Юр.
Я тихо відчинив двері в курінь. На тлі віконця маячила зігнута постать.
— Дівчата! Не озвалися.
Над головою піднявся місяць. Ми заговорилися і не завважили, що молодиці подалися до хрестів. Уночі Юр повертався з боку на бік, та й у інших сон держався на волосині. Встали дратівливі, натщесерце запалили люльки. Юр вийшов з куреня перший.