— Заспокойтесь! Собаки завернуть отару.
— На стаї курінь згребло. Цього літа нещастя за нещастям.
— Де ми?
— Хіба я знаю!
— Вибачте, я збився з дороги. Це я вистрілив… — Я зняв з себе сардак. — Вкрийтеся… Вночі отара далеко не відбіжить.
З узвору з кожним поривом вітру вдаряла колюча сирість. Долинув клекіт буркача. Я розсідлав коней і взяв жінку за холодну, мокру руку.
— Вмощуйтеся на сідлі, а сардаком поділимось. Ви часом не з Вигоди?
— Ні… Таке й не присниться, — прошепотіла жінка. Вона ледве стримувала дрож між зубами.
Широкий, на збірці, гуцульський сардак захистив нас од вітру і дощу. Жінка викручувала воду з кіс. Я запалив люльку.
— Перед Спасом грім влучив у гурт овець… Звалилась у прірву підвода з бринзою… Сьогодні нові збитки.
— Ви звідки?
— З Красного Долу. Мій батько — ватаг.
За північ дощ угамувався. Мені стерпла рука — я підтримував нею полу сардака на плечі незнайомки. Я випростав руку. Жінка ворухнулась.
— Ви чули гавкання?
— Ні. Я задрімала.
— Як вас звати?
— Дружана.
Я не міг не посміхнутися. Коли зла пригода звела мене з тою дівчиною, яку стрів на Спаса, то це щаслива пригода, і таке може трапитися тільки на просякнутому чеканням відлюдді — на Гуцульщині.
— Здається, я зустрічав вас…
— Ні.
— Так, я зустрів вас на Спаса і, здається, налякав. Ну от і позавчора налякав, і сьогодні…
Вона не відповіла. Я подумав, що таке давно вже не трапляється.
Перед досвітком мокрий сардак прихопив морозець. Ми тулилися одне до одного, щоб зігрітись. Тулилися й коні, мерзлякувато пофиркуючи, переступаючи з ноги на ногу.
Стало сіріти.
— Але ж це ти! — сказав пошепки, легко пригортаючи її до себе. — Я передчував, що знайду тебе.
Вона вивільнилася з моїх несміливих обіймів. Звівшись, я розглянувся на всі боки. Нас підковою огинав яр, на дні якого нуртувала каламутна річка. Дружинині вівці мирно поскубували траву на схилі, зокола походжали собаки. Це, звичайно, мені не могло приснитися. Але таке вже мусило колись бути й мусило повторитися.
— То це ви чи не ви? — спитав я, готовий поцілувати небо і землю.
Дружана збігла до річки, вмилася й вернулась свіжа, наче не було безсонної ночі. В неї були каштанові, як у справжньої гуцулки, коси (цього я не завважив першого разу, та міг би й здогадатися).
— Дружано!
— Онде наша стая. — Вона мрійливо дивилась у серпанкову далину. — Взимі приходьте до Красного Долу на вечорниці.
Вона взяла коня за поводи. Він шкутильгав. Мене пронизав біль — ушпилив теплою колючою голкою, як осколок, що втратив швидкість.
Коли Дружана сховалась за пруг гориці, я таки рушив туди ж. Зупинився на перевалі. До Дружани підскакав вершник, спішився, передав їй свого коня. Вже сидячи в сідлі, вона показала рукою на мене, щось пояснюючи. Мені здалося, вона каже: "Дивіться: він розминувся з долею. Тепер приноситиме нещастя…"
VIII
— На тім тижні сходимо, — оголосив Кошута, смакуючи вдоволену усмішку.
Щодня йшли дощі. До куренів затікало, на долівці стояли калюжі, не було де прихилити голову. На плечах зітліли сардаки, але я ладен був терпіти, бо не міг вибрати кілька годин, щоб поїхати до краснодільців.
А хлопці з ватагом сяяли од гордощів. За літо засолили тридцять бочівок бринзи, заднили близько до цього гуслянки, на осідок припадало по три вози сіна. Як клубки, відпаслися вівці, навколо корів брикав молодняк. Кошута потирав долоні, а ми двигали бочки, шпурляли на підводи мішки з шерстю, пресували рублями пашу.
Полонина вкрала, полонина й винагородила. Юр розмовляв з гідністю, лагідно, й ніхто не сумнівався в його кмітливості й досвідові.
— Поїдеш, Ксеню, в село за підмогою, — звернувся він до мене. — Чи самі спровадимо валку?
— Справимося, — відказав я поквапом, думаючи про своє.
А це — морока. На важких ділянках дороги треба пускати по дві-три підводи, накидати на колеса гальма, бичувати коней, підпрягати на скрутах, здригаючись, коли погляд падає в провалля.
— То скоріше, хлопці. Виїдемо раненько, щоб завидна добратися до Ялівця, далі легше.
— Діду, трембіта! — зупинив ватага Верешко. Кошута прислухався, щось читаючи в розрізнених, приглушених відстанями звуках.
— Василю, трембіту сюди! — смикнув Чигрина за рукав.
Перехрестившись, відтворив сигнали з-за перевалу, невдовзі такий же набір гудків долинув з-за Стіжка і Гребенища.