— Виберіть з газет найцікавіші повідомлення про діяльність злочинного світу…
"Найцікавіші… Злочинного…"
— … І напишіть… Будь-що. Дозволяю імпровізацію. Двісті рядків.
— Повірте… — почала було Марта.
— Вірю, це вам надокучило. Що вдієш, пані Марто? Треба. Ну! Трішки праці, трішки фантазії. Далебі, вам це вдається. Я читав, що на Личаківській заставі згоріла будка старого шевця — її, звісно, підпалили. Хвилююча деталь. У будці згорів собака. Гадаючи, що господар усередині, метнувся в полум’я. Зворушливо? Молоду городянку кинули в каналізаційний люк біля театру. Уявіть собі її стан, коли бандити підважили люк і дівчина вчула шум скаженої смердючої лави в каналі… Комірники отруїли власника будинку. Ще два-три факти. Треба, пані Марто. Міщух тоді добрий сім’янин і член громади, — Свид усміхнувся в бік Полянського, одначе той незворушно дивився на вулицю, — коли довкола нишпорять злочинці, коли він знає, що є апарат, ціла армія, яка оберігає його від зненацька занесеного ножа. Прошу. Коментар віддайте секретарці, я ввечері прочитаю.
Коли Марта зачинила двері, в кабінеті пролунав регіт. Майже непритомніючи від злості, Марта стала перед дзеркалом у коридорі.
— Не варто.
"Не варто, — каже Юліан, — жалітися, коли важко. Адже всім щось долягає. І не треба на людях сердитися. Усі ж роздратовані, ледве стримуються".
Біля вбиральні в кінці коридору Найда розмовляв з Івахіним.
— Реформу людських душ? — лунко розлягався між стінами його бас. — Оце — діло! Це, їй-бо, діло.
— А якщо на нашому прикладі, — аж пританцьовував Івахін, — переконують всіх, що ви — черв’яки, вам судилося загинути, як неповноцінним істотам; може, наше життя, наші оці шизофренічні розмови, наші бурхливі ресторанні ночі хтось планує і домагається здійснення своїх планів?
"Майже те саме, що Найда говорив мені, — подумала Марта. — Але, слухаючи Івахіна, він посміхається і кидає безглузді репліки".
— Може, воно на ліпше? — сказав Найда голосно, щоб і Марта почула. — Це ніби гімнастика, що зміцнює сили.
Він став розповідати, як з приятелем, будучи студентом, муштрував хирлявого гімназиста, багацького синка.
— Приятель десь розкопав збірник вправ з гіпнозу. Свої досліди ми проводили на цьому гімназистові. Він оддавав нам цукор, сало, прянощі — лиш би його не мучили. А ми перебивалися на сухарях з молоком, чому не поласувати. Якось гімназист поскаржився батькові — суворий, статний чолов’яга під вусом. Той, замість заступитися і нагримати на нас, каже синові: "Терпи, козаче, отаманом будеш". Через два-три роки гімнастика йогів і випробування волі дали про себе знати: такий парубчисько вигнався, майже вдвоє вищий за батька, та кремезний, натоптаний, нам удвох уже з ним не справитися. То, кажу, може, це ліпше.
Нащадок експропрійованих рязанських поміщиків, Івахін став настільки чутливим, пригнобленим галичанином, що якась там бували ця була ви слухана з очевидними муками.
— А колонізаторський нігілізм? — рвонувся він далі. — Якщо все заперечувати — нічого й не виникне.
Найда погасив недокурок і, кинувши Івахіну: "Що ж, стрибай через калюжі", — рушив до Марти.
— Юліана дуже покусали? — запитав.
— У якому розумінні?
— Його ж відпустили?
— Цього разу тебе погано поінформували, — відповіла Марта.
— Ні?
— Авжеж ні.
— Гм…
Найда в задумі пройшовся вздовж коридору. Марта не чекала, доки він вернеться. Вмостившись за своїм столиком біля вікна, поклала перед собою аркуш чистого паперу і чорнильний прилад. Через секунду і Найда пришнибав у "цех" та понуро продибуляв мимо у свій куток.
— Що ж, приготуємо для Каркасонського монастиря розчину, — пробурмотів він. — Конгломерат правди і вічної попівщини. — Заскрипіло перо.
Годинник на ратуші вибив дванадцяту. Співробітники газети розбіглися по рестораціях. Марта вийняла з шухляди бутерброди, розгвинтила термос, та зайшов Свид і вона все миттю сховала.
— Ви не образилися, пані Марто?
— З якої причини?
– І слава Богу. — Вважаючи, що рівновага в стосунках відновлена, Свид вмостився на стільці з протилежного боку столика. — Колись, Мартусю, народ живив місто здоровою силою і незайманим глуздом. Нині — немовби сплачує данину. Місто наводнюють нікчеми. Чому виходці з села через три дні стають перевертнями?
— Бо бракує мужності.
Свид без дозволу запалив цигарку.
— Безбожно курю, — посміхнувся. — Бракує мужності… Я зневажаю категоризми. Я шаную аналіз.
– І категоризми — наслідок спостережень.