— Так, і побили мідійців, запанували над усією Азією…. Поступово пригадую, хто я… Паскудство, Мартусю.
Звичайно, ті, хто тебе бачить чи розмовляє з тобою, навіть не допускають, що в твоїй душі казна-що твориться.
Компанія гамірно веселиться. Дама, піднімаючи до вуст чарку, підморгнула мені, мовляв: "За ваше здоров’ячко". Я випив свою порцію, та, за намовою дами, до мене наблизився, як потім з’ясувалося, один з ваших редакційних "г" — Георг Івахін, поставив переді мною повен келех.
— Ви знайомі s Веронікою? Ні?
— Ми вчилися в одній школі, — відказав я. (О, як мені бракувало форми!)
— Вероніка була першою ученицею, феноменальна пам’ять… А мене заледве переводили із класу в клас. Тепер, одначе, я цим пишаюся. Присядьте, будь ласка.
Івахін лише переступив з ноги на ногу.
— Шкільна муштра не наклала на мене пута, — сказав я. — Я остаточно переконався, що наші вчителі були невігласами, і добре, що жодного не брав за взірець. Я вперто не хотів вчитися розуму, як вони казали. Вже тоді мені здавалося, що це означає — догоджати і вислужуватися. Згодом я до цього додав ще один пункт: бути лояльним до того, що не повинно мати місця в житті, а є результатом погано побудованих стосунків між людьми… Вероніка була відмінницею, — сказав я, киваючи дамі.
— Пане Івахін, ви не Івахов, не комісар поліції, чого ви повисли над чоловіком, сідайте пити.
Мене вразила гостроверха лисина цього Івахіна і закопилена верхня губа, що немовби повідомляла: "Ми з моїм господарем про щось скандальне довідалися". Але й це мене цілком влаштовувало. Коли Івахін пішов, мені знову все здалося сном. Проте цей сон був приємніший за тюремні мріяння, що зогрівали не більше, ніж сонце в росі. Я став думати про тебе. Чогось про те, чого ти, розмовляючи, ніколи не дивишся на співбесідника, навіть на мене, мовби ти — той світ, у котрий ніхто не повинен зазирнути.
— Прошу, про вас це забувають. — Івахін поставив переді мною чарку. — А пошесть самовдосконалення, — спитав він, — теж вас обминула?
Я дивився на нього, не второпаючи, чого він хоче.
— Ви казали, що не шкодуєте…
— Що не був пильним учнем? Абсолютно. І самовдосконаленням не займався.
Івахін опустився на стілець. Якусь мить ми мовчки вивчали один одного. У нього квадратне чоло, тупі, пересичені очі, м’ясистий ніс і важке підборіддя. Ще — пародія на вуси: ріденьке, руде, покручене і пригноблене, мов з-під пахви, волоссячко, пристебнуте невидимою ниткою до закопиленої губи.
— Прошу випити.
— Дякую, взагалі я не п’ю, — сказав я. — Сьогодні в мене особливий день.
Івахін гучно покликав офіціантку.
— Як тебе звуть, доню? — спитав, коли дівчина підійшла до столика.
— Вам це дуже потрібно?
— Дозволь почастувати тебе…
— Відтак поцікавитеся, о котрій іду додому і чи маю власний куток.
— Атож, — Івахін засміявся.
— А якщо не вип’ю — не одчепитесь?
— Щира правда.
— Добре, я вип’ю. — Вона майнула за перегородку і вернулась з чвертковою пляшкою. — Французький коньяк. Недавно в нас гостювали закордонні дипломати, ми замовляли цей коньяк спеціально для них.
— Золотко! Хто тебе народив такою щирою? Ти — ангелятко.
— Кажіть це своїй нареченій.
— Кажу. А де, справді, мешкаєш? Дівчина посміхнулась.
— Навіть не чекаєте, щоб я випила?
— Не люблю воловодитися, — відказав Івахін. Він підсунувся ближче. — Де мешкає панна? — і погладив їй зап’ястя. — Власний куточок, найманий?
— Мене кличуть клієнти…
Ні, я не подумав, що з мене шкилюють. Навпаки, я не побачив би в усьому цьому нічого підозрілого, якби навіть мене попереджували (наче я більш нічого не бачив у житті, тільки п’яне залицяння).
— Пане Івахін!
Офіціантка ковтнула коньяку і побігла за перегородку. Івахін махнув позад себе рукою, мовляв, чого вам треба, і пояснив:
— Ми святкуємо офіційне призначення Поніковського головою уряду. — Вицідивши принесений офіціанткою коньяк, він спитав: — Це смішно?
— Ні, — відказав я.
— Мені здалося, що ви посміхнулися.
В цю мить, Мартусю, мене щось спонукувало зіграти жарт. "Поніковського? Він велемовно висловлює свої думки, правильно вимовляє слова, пластично жестикулює, з фотогенічним обличчям і невідпорним осміхом, з енергійним рукостисканням і почуттям гумору…" Якби Івахін запитав, чи я його особисто бачив, я відповів би, що вчився з Поніковським в одній школі, в нього феноменальна пам’ять і таке інше. Але цього не було, і все-таки Івахін зарепетував:
— Панове, цей чоловік щойно обізвав нового голову уряду нікчемою!