— … Звичайно, про такі випадки поліція не повідомляє.
— … Я ж сам не запам’ятав, як і в чому зодягнена.
— Така хвилина…
"То правда, мамо, що піді Львовом тече річка?.. І якщо, мамо, в неї зливають бруд, вона вмирає?..
"Так, дитино, вмирає. Життя вмирає від бруду. Вмирає життя… Його важко захистити, дитино, мій квітику. Оргія руйнування. Сили розкладу живляться, як гієни, падаллю, їх ідеал — це труп… Що ж ти вчинила? Де набралася жорстокого себелюбства, з котрих рук? Чому ти така напружена?"
"Мамо, ти пошлеш мене до школи?"
"Так, Олесю".
"До тої, що з язичієм? Ти колись балакала з панею Мирославою…"
— Я тебе пошлю до нормальної школи".
"Мамо, чого мені страшно, коли я вчую слово "тюрма"?"
"Не переймайся, це справа дорослих".
"А якщо тебе заберуть?"
"Я не злочинниця.
"У тюрмах тільки злочинці, мамо?"
"Олесю, тобі пора спати".
"Так, мамо?"
"Ні".
"А ще хто?" "Чесні люди".
"Мабуть, вони дуже, дуже чесні… Такі, як Юліан?" "Так".
"Ой, як усім тяжко, мамо. Лиш дітям трохи добре. Якби ти, мамо, навчила мене французької мови, я не розуміла б, про що ви балакаєте, і мені було би ще ліпше.
"Не вигадуй дурниць".
"Не буду, мамо…"
"… Очі в тебе гарячково блискучі. Ти моє зацьковане звірятко, як мені тебе врятувати! Я не вмію тебе захистити".
"Це такі печери, де нуртує вода? То джерела — живі… І вона вмирає в камінних каналах…"
"Подароване катівнею щастя! Тюремні мої привиди, тюремні розрадники. Навіщо ти це вчинило, рідне моє!.."
Тодосій щось уперто допитувався в Найди, і той одвертався, ховаючи очі.
— Дайте їй напитися. Швиденько. Винесіть же склянку води!..
Глава 6
— Полянський не провокатор, — сказав з обуренням Найда. — Якщо ти, Мартусю, думаєш, що він провокатор, то ліпше скажи, що я круглий дурень, не розуміюся на людях, нездара. Цей чоловік шукає себе; ні ти, ні Юліан йому непотрібні як жертви. Навпаки, ви йому, може, потрібні як рятівний пояс! Взагалі, я не втямкую, як можна робити добре діло з солоною міркою егоїзму. Та ні, це легко збагнути. Ви одмежувалися зі страху бути проданими і політикуєте. Треба залучати нові сили, адже дефензива не спускає з вас ока. Я шаную Юліана, але я його поважав більше рік тому, коли він своєю енергією, талантом розумної і далекоглядної людини об’єднував покоління, коли в ділі, про яке він сказав хоча б одне слово, ніхто не сумнівався. Треба довіряти. Горсточку змовників за одним махом стирають, а коли неспокійно довкола, пани панікують. Тим паче коли для настрашки скарають десять, а повстають тисячі. Зрозумійте нарешті, що загал не має в чому вибирати. Ті поодинокі випадки запроданства, які нас насторожують, погоди не роблять. Мені здається, на Юліана вплинула стихія тюремної конспірації. За Полянського я відповідаю головою. При першому підозрінні я кинусь у Полтву… Даруй, Мартусю, це вихопилося мимоволі. Прости, будь ласка. Марта похитала головою.
— Вас, отаких безшкірних, варто уникати хоча б тому, що ваші нерви на поверхні і ви палко говорите. Адже і Верес — людина розсудлива. Та зійшлися випити, наступного ранку — все кисляк, знову компанія і горілка.
Розгорілися пристрасті, і бамкнув недозволене просто енетові в зуби. До університетських корпусів жандармерія впустила кожного п’ятого викладача і кожного двадцятого студента. Май на увазі, що цей паскудний майор пнеться на Родзісадове місце і консультується з Варшавою, тим часом Родзісад не вдався до прямих арештів, а обійшовся півзаходами. Ренет збирає доноси.
— Перші лекції зірвали? — запитав Михайло.
— Університет сьогодні взагалі не працював — ні офіційний, ні таємний.
— Тоді це не провал. Марта посміхнулась:
— Але професура й слухачі переполохані. А ще комусь потрібно потурбуватися про приміщення, нишком повідомляти про це, вести документацію, ретельно її ховати від зайвих очей… Юліан мислив собі так: Найда, приміром, керує всіма справами з понеділка до четверга. Михайло Коваль заздалегідь готується і перебирає ці функції на решту тижня. І так далі. Словом, повинна діяти колегія ректорів, причому і Захар, і Михайло знають прізвища і з обличчя лише двох найближчих: того, від кого перебирає справи, і того, кому передає.
— Це слушно, — погодився Найда.
— Університет мусить діяти, хлопці. Завтра лекції відбудуться під виглядом прогулянки на Замкову гору. З наступного понеділка роботу всіх факультетів забезпечує Найда, а через тиждень — Коваль.