Звучать фанфари. Це добре. Це заспокоює. Які вони в мене однакові. Ніби з-під одної квочечки. Однакові, однакові, однаковісінькі. Зручно. Дивишся на одного — бачиш усіх. Тільки очі різні. Тільки погляди. До чорта, коли вже дадуть апарат, щоб проконтролювати, що там у них під черепками. В оцього гарнесенька жінка. Треба організувати маленький пікнік. Виїзд за місто, на лоно природи. Шатра, вино, голенькі круглі плечі. І стегна. Ох, стегна… Пікнік. Цікаво, хто запровадив цю традицію — мінятися жінками… О, кому варто відлити золоту статую. У цього гарна. Га-га-га-га! Ніби злетів, ніби в спеку стрибнув з крутого берега… Таке не забувається. Але вже розбещена. Вже на відході баба.
— Агов, сатрапи!
Вишикувалися, виструнчилися, однакові, однаковісінькі. Це добре. Це зручно.
— Отой-то мудрець… Як він там поживає? Нерипається? Не про це мова. Він не гомосексуаліст, ні? Є родина. Гаразд, добре. Добренько. Значить, так: "Пане мудрець. До нас дійшли чутки, що в сім’ї вашій якась незгода". Чудово, чудово, чудово.
Мудрець опустив очі, похнюпився, потупився. Дурень, адже нема святої сім’ї.
— Агов, сатрапи! Вишикувалися, виструнчилися.
— Як звали отого-о француза, що писав про народ? Щось схоже на слово "мельник". Мельє? Мішле! Схоже на мішок. Жуль. Ага. Чудово. Пане мудрець, ви читали отого-о Мішле? Ти бач! Читав, сучий син. Ну, якщо читав, то розуміється на справах загалу. Ба, навіть сам, певне, пише. Аякже. Вчора Іван, сьогодні Мазепа. Мабуть, тямущіший, бестія, ніж отой-о Жуль-Міш… Ну ось. Тепер ми дещо знаємо. Народ чекає від нас одної маленької, незначної, просто нісенітниці, незначної, маленької реформи. Буде. Зробимо. О! Спокійно, розумно. Пане, наведіть лад у своїй сім’ї. Не годиться. Негарно. Що подумають люди? З кого тоді брати приклад?
О! О!..
— Сатрапи, внесіть зміни до параграфа такого-то, статті такої-то. Сформулювати вам? Напишіть, я подивлюся. Ну, ну! Марш!
Загал. Ах ти чорт! Це страшно. Загал — це страшно. Але є мудреці, є мудрі люди, є мудрі керівники. Дітки несуть віночки до пам’ятника. Як зворушливо! Що? Сльоза капнула. Подумають, що плюнув на документ, а це важливий документ. Біс, чорт, дідько з ними! Маленький пікнік. Шатра, голенькі плечі… Га-га-га! Стегна зблискують, стегна шмагають. Які в них однакові рила, які в них потворні рила, а жіночки вродливі. Ну, що там далі? Бом-бом-бом, бом-бом-бом, бом-бом-бо-м-м-м… Так, загал — це страшно. Але навіщо Родзісад? Навіщо Івахов? Навіщо Івахін? Всезнавець Івахін?.. Знавець Івахін?.. Родзісада?..
Треба звільнити. Постарів. Зледащів. Тільки пихи багато. Тоді зарозумілий Ренет… Ні, Родзісад нехай залишиться. Втрата статевої спроможності. Так твою перетак! Ша!
Спокій і ще раз спокій. Витримка. Розважливість мудрого діяча.
Бом-бом. Маленький пікнік. Що робити з отим-о писакою? З отим-о борзописцем? Шизофр…
— Агов, сатрапи! Ду-ду-ду-ду! Трах, трісь, бам.
— Як зовуть отого-о писаку? Тих… Михи… Слухайте мене уважно, сатрапи. Ши…
— Шибениця!
— Дурень. Шизо…
— Шизо…
— Хором! Ши-зо…
— Ши-зо…
— Фре…
— Фре…
— Нія.
— Нія.
— Стоп! Передумав. Все-таки це непристойні речі. Він часом не гомосексуаліст? Ні? Сім’я? Маленькі непорозуміння? От ідіоти. Навіщо сперечатися з жінками? Вони не заслуговують нашого гніву. Вилай подумки, а там… Маленький пікнік. Сатрапи! Мабуть, оцей-о писака статево незріла людина. Ось бачите…