Ще один монолог, думаю я. Жіночу Спілку галицького відродження Юліан називав "апеляцією до богобоязливих начальників". "Майте сумління, — перекривляв він жвавих діячок. — Не нищте нас, ви берете страшний гріх на душу".
Пригадую, у гімназії з рук до рук ходила вирізка з пожовклої газети, де писалося про драму Оксани Скорик. То теж був університетський конфлікт. З цісарського благословення польські паничі і професура домагалися спольщення університету, мовляв, це тепер заклад світового значення. На вулицях виросли барикади, тоді вбили Оксаниного нареченого. "Юна галицька патріотка, — писала газета, — зі спротиву полонізації і з розпуки за коханим вчинила замах на власне життя. На щастя, лікарям вдалося відрятувати дівчину".
Ще сорок хвилин.
У сусідньому купе життєрадісний баритон заспівав "Вечір надворі". Голос розростався, як полум’я, плив оксамитовими тасьмами, западав у сумовиті петлі.
— Видно, професіонал, — сказала Оксана Скорик. Коли співак замовк, вона в задумі додала: — В житті безліч спалахів, які вертають нас аж до дитинства, коли світ здавався яскравим і добрим. Припустімо, що це знаменитий артист їде в гості до батьків. Уявив собі зустріч — і стрепенулося серце. І вже намагається забути далину, де не потребував запобігливих маминих турбот і батькового слова. Вам ще не надокучили мої теревені, пані Марто? Я рада, що ми познайомилися. До речі, я ваша постійна читачка. Ви мусите бувати на місцях злочинів? Видно, каторжний обов’язок.
Мені стає смішно.
— Я всі жахи вигадую, пані Оксано. Співрозмовниця спантеличена, готова обуритися. Одриваю шматок газети.
— Прочитати? Послухайте, будь ласка. Пані Олександра М. в день народження отримала рекомендовану бандеролю, в якій знайшла ропуху. Подумавши, що це даруночок" зятя (той мешкав у пані М. п’ятий рік), розгнівана дама подала йому до столу зварену ропуху. В часі суперечки і смиканини пані М. втратила два пальці лівої ноги: їх обрубав кухонний сікач, що впав зі столика.
— Це ж "Dziennik ludowy", пані Марто!
— Ось правдоподібніша версія. Зять пані М. вернувся після марних пошуків роботи. Пані М. налила супу, але зять устромився в "Trybunu robotniczu". Обоє були роздратовані, з випадкової репліки вибухнула сварка, і зять запустив у тещу сікачем. Та на суді пані М. несподівано заявила, що сікач упав зі столика, її вблагала дати таке пояснення донька, що чекала дитини… Мабуть, ви перестанете читати мої репортажі.