— Завдяки наївності, — додав, сміючись, Федькович.
— Тільки в тій мірі, в якій уява і література — наука співчуття. В цій мірі діти і поети — ясновидці. Ми ледве добралися в твої заковані горами дороги і потоки.
— Гм… — знову посміхнувся Федькович (очі його світилися неудаваною радістю, бо він давно чекав цього візиту). — Заковані горем, братчику мій, голубе мій щирий. Ви ступили на скровлену землю, де крижаніють очі від людського горя. Якось я піднявся на Бісків скит…
Всадовивши хлопців, став розповідати.
Зодягнений під краківського панка, братчик-родимець Данило Танячкевич і на словах, і на ділі віроісповідував дві "факторології": галицько-буковинський сепаратизм і польсько-німецьку "філософську" схоластерію. До "матінки Австрії" він теж мав особливе ставлення — де і ким було програно стільки політичних баталій до повної поразки? Все австрійське — геть, воно неварте виїденого яйця. А ось Федькович і Буковина — те саме, що Шевченко й Україна, і затримана на Буковині православна віра — це… "наша ціль", що врятує від загибелі всі слов’янські народи. Первосвящеником православного слов’яниста Танячкевич вважав чернівецького єпископа Євгенія Гакмана, політичним заступником — Ернста Нойбауера, культурним поводирем — Юрія Федьковича… Зрештою, для Федьковича він завжди залишався потрібною людиною, хоч сам Федькович сприймав його завжди іронічно, а коли той відстоював необхідність власної, української шляхти, тицяв йому під ніс дулю.
— А чи є на Бісковому наші галицькі втікачі-молодці? — спитав Танячкевич, вислухавши, мало не зі слізьми, розповідь Федьковича. Поет змушений був його розчарувати: нема, жодного нема. — От би легіон покари там заснувати! Тобі з шаблею і пістолями туди б з’являтися та муштрувати військо до зброї під хоругвами православного Христа!
— Давай вип’ємо, — сказав Федькович, прямуючи з поставцем до барилка з горілкою в кутку на ослоні.
— Нас і так вбивають пияцтво і жиди. Народ у корчмах зубожів, а уніати і латинники продають Русь на аукціонах. Зволощені гуцули і собі почали мріяти про дунайську імперію, сполячені галичани — про віслянську, знімечені русини не дають розвалитися Австрії.
— Коли б ти не був містиком, — вертаючись з наповненим поставцем, мовив Федькович, — я повірив би, що цей колот просто моралізаторство. Між церемоніями перемог і порятунком втечею.
— Ти теж містик, Юрію, і теж тебе непокоїть почуття ланця.
— В скарбівні слова.
— Ой ні! Усі ми кущ сухого полину, Юрію. Суєта і марнослав’я. Марево осені в пригаслий день. Ми містики, бо не бачимо наслідків своїх потрачених зусиль. Ми потонули в словах, які навіть біс на Біскові не чує. І твоїх не чує. Я собі взяв мету — щоб ти був почутий, а ти думаєш тільки про те, що я цього не вмію зробити в єдиносутності тебе й русинів, Бога і життя. Я, мов Ієронім при Феодосію, при тобі, проте письма в моїх оцінках не приймаєш. А ми оба і проти вівтарів, і проти тронів.
– І кажемо, як Августин: нема спасіння поза церквою.
— Бо на цю пору справді нема ані батька, ані матері.
– І народ приречений на нещасну необхідність грішити.
— Miseza necessitas peccandi. Рятує нас молитва й каяття.
— В Америці втікачі знищили рабство для втікачів.
– І Пій дев’ятий опублікував "Силлабус", перелік всеземних блукань сучасності. Геть реалізм, неореалізм, раціоналізм, свободу слова і науки, хай живуть іконодули і згине соціалізм, хай мощі стануть на вуглах святими реліквіями замість проституток, світ знищили жінки, жиди й жандарми, давай з Бісмарком будувати оранжерею прогресу. Реварум новарум. Побазікаємо про нові справи. Я п’ю за твоє здоров’я, Даниле Танячкевич. За політичне вірування. Щоб неторканими лишилися всі справи для всіх. Я п’ю за твоє здоров’я, Танячкевич. Я не знав, що з моєї розповіді в твоїй присутності із Біскового скиту утвориться Бісмарків скит оновлення. Церква — і шляхта чи купці та промисловці. Kulturkämpfer! Бач, як переплітається історія! Римляни не скинули Пія Дев’ятого в Тібр, але ставленик апостола Петра, я думаю, не буде повергнутий. Бісмарк поставить пія на пія, зробить із пія пія, а ти з Гакмана хочеш мати владику для православних. Доки цих попівських війн, коли народ вмирає. Смерть тлумачать як всевластя намісника Бога і непорочне зачаття Марії. І всі намагаються відімкнути двері могили Петровими ключами. В парламентаріях і руїнах абсолюції. Твій Гакман не завтра, то післязавтра вишле посольство до Ватикану. Знак згоди, милосердя і прогресу. Твій Гакман заснував у Чернівцях німецький університет. Чи ще засновує, щось таке писав мені Нойбауер. Допиваю, братчику, за тебе, бо дав мені хоч виговоритись.